Преподобний Іоан Рильський є великим духоносним подвижником Болгарської Православної Церкви та небесним покровителем болгарського народу. Він народився близько 876–880 років у селі Скрино Средецької області (давнє місто Средець нині має назву Софія). Рано залишившись сиротою, хлопчик пішов до чужих людей як пастух.
Одного разу багач побив його за те, що загубилися корова з телям. Хлопчик довго плакав і молився, щоб Бог допоміг йому. Коли він знайшов корову з телям, то в річці Струмі сильно піднялася вода. Юний пастух помолився, поклав на воду свій верхній одяг, назнаменував на ньому хрест, узяв на руки теля та пройшов із ним, наче посуху, на інший берег річки, де вже була корова. Багач, який сховався в лісі, жахнувся, побачивши це диво. Щедро нагородивши хлопчика, він відпустив його зі свого будинку.
Роздавши майно, хлопчик пішов із рідного села. Де і коли святий прийняв чернечий постриг, залишилося невідомим. Спочатку він подвизався на високій та голій горі, харчуючись лише дикими рослинами. Хатина його була із хмизу. Через недовгий час розбійники напали на нього вночі та, побивши, прогнали звідти. Тоді він знайшов глибоку печеру й оселився в ній.
Дванадцять років провів преподобний у дикій печері, а потім перейшов до Рильської пустелі й оселився в дуплі дерева. Він багато постився й молився та постійно плакав, а їв тільки траву. Бачачи таке терпіння, Бог виростив преподобному боби, якими він харчувався довгий час. Ці-то боби і зробили його подвиги відомими людям.
Якось отара овець від раптового страху бігла гірськими стромовинами, поки не зупинилася біля місця, де жив преподобний. Пастухи, які йшли слідом за отарою, з подивом побачили пустельника, котрий ласкаво пригостив їх: «Ви прийшли сюди голодні — рвіть собі боби мої та їжте». Усі їли й наситилися. Один із пастухів набрав собі багато бобів і про запас. Дорогою додому він запропонував їх товаришам, але в украдених стручках не виявилося ні зернятка. Пастухи повернулися з каяттям, і старець пробачив, сказавши з посмішкою: «Бачите, діти, ці плоди призначені Богом для прожитку пустельного».
Відтоді стали приводити до преподобного хворих та одержимих нечистим духом, яких він зціляв молитвою. Уникаючи популярності, подвижник пішов із улюбленого дупла й оселився на високій та важкодоступній скелі, де сім років провів просто неба. Чутка про великого пустельника дійшла до болгарського царя Петра, який забажав зустрітися з ним, але преподобний Іоан, написавши листа, відхилив побачення зі смирення.
Пізніше пустельник прийняв під свою опіку ченців, які влаштували монастир з храмом у печері, де раніше жив преподобний Іоан. Він мудро пас своє стадо та помер 18 серпня 946 року на сімдесятому році життя.
За п’ять років до смерті він написав своєю рукою «Заповіт до учнів», один із найкращих творів староболгарської писемності. Святе життя подвижника та знамення милості Божої по його молитвам були найкращою проповіддю християнської віри в новоохрещеній Болгарській землі.
У тривожний час боротьби Болгарії з Візантією, за західноболгарського царя Самуїла, преподобний Іоан Рильський з’явився учням, наказуючи перенести його мощі до Середця, куди сховався патріарх Болгарський Даміан.
Припускають, що перенесення мощей відбулося в 980 році. Трохи пізніше праву руку преподобного Іоана Рильського було перенесено на Русь. Імовірно, її поклали в місті Рильськ, де було збудовано церкву в ім’я преподобного Іоана Рильського з боковим вівтарем, присвяченим мученикам Флору та Лавру, у день пам’яті яких він помер.
1183 року угорський король Белла II під час походу на греків узяв разом з іншими коштовностями Середця ковчег з мощами преподобного Іоана та переніс до міста Остергом. У 1187 році, прикрасивши ковчег, він відіслав святі мощі назад з великою честю.
19 жовтня 1238 року мощі преподобного Іоана було урочисто перенесено до нової столиці, Тирново, і покладено в храмі в ім’я святого. 1 липня 1469 році вони були повернуті до Рильського монастиря, де спочивають донині, подаючи благодатну допомогу всім вірянам.
