Сьогодні, у Світлу пʼятницю, настоятель собору протоієрей Іван Телятинський, після Божественної літургії, разом із протоієреєм Петром Гавою, протодияконом Петром Стецюком і дяком-псаломщиком Олегом Луцаном звершив Чин малого освячення води.
Щороку в п’ятницю Світлої седмиці Церква вшановує ікону Божої Матері “Живоносне Джерело”. Ця традиція вшанування бере початок ще від середини V століття, тоді, за Переданням, звершилося перше чудо біля цього цілющого джерела.
Це джерело води від давнього часу й донині існує в місцевості на захід від старовинних стін Царгорода. Зараз ця місцевість перебуває в межах міста, а в давній час це був гай біля дороги до Золотих воріт Константинополя.
Колись, у спекотний день, хоробрий воїн Лев Макелла, майбутній імператор, зустрів там сліпця, бідного знесиленого перехожого, який заблукав і дуже хотів пити. Воїн допоміг йому, посадив у тіні перепочити, а сам вирушив на пошуки води. Тоді йому було явлення Божої Матері, Яка вказала йому на цілюще джерело та розповіла про майбутній храм, який біля нього побудують.
Так і сталося. Лев І Макелла, невдовзі ставши імператором, спорудив біля цього джерела храм, і багато чудесних зцілень відбувалося. Згодом у цьому храмі було зображено ікону Пресвятої Богородиці зі Спасителем. На ній Богоматір із Сином зображені над кам’яною чашею фонтану з джерельною водою, від якої її черпають та споживають потребуючі. Те джерело було назване Живоносним через його цілющу воду та численні чудеса явлених оздоровлень.
Нині живоносне джерело у Баликлі (квартал у Стамбулі) та монастир, який існував поруч із джерелом від VI століття, є місцем паломництва.
За іншою версією, зафіксованою візантійським істориком Прокопієм Кесарійським, у середині VI cтоліття імператор Юстиніан І під час полювання помітив серед густого гаю невелику каплицю, біля якої були священник і жінки. Коли правитель поцікавився у присутніх, що це за місце, йому сказали, що це “джерело чудес”.
Відтак імператор наказав спорудити там храм, матеріали для якого залишилися після зведення собору Святої Софії у Царгороді. Від початку заснування храм на честь Матері Божої неодноразово зазнавав великих руйнувань та спустошень, але з Божою допомогою віряни знову і знову відновлювали святиню.
Святий образ Богоматері має набагато глибший зміст і значимість, ніж просто його цілющі властивості святої води в первинному джерелі або більш пізніх купелях і джерелах, які були посвячені на Її честь.
Живоносне Джерело Пресвятої Богородиці – це уособлення Найсвятішої, Яка виношує у Своєму лоні Спасителя, обдаровує життям всіх, хто щиро вірить у Нього та в Його Отця, Котрий перебуває у Ньому. Адже не дарма багато хто говорить, що Господь – це і є наше Життя, називаючи Його “Життяподавче Христе”, а Її (Богоматір) – “Джерело”, “Початок”.
Також сьогодні Православна Церква України вшановує памʼять святого апостола і євангеліста Марка, який званий також Іоан-Марк (Діян. 12:12), апостол від 70-ти, племінник апостола Варнави, народився в Єрусалимі.
Дім його матері Марії примикав до Гефсиманського саду. Загалом, в Євангелії є лише одна згадка в невеликому епізоді, де тлумачі Писання традиційно бачать Марка. Це історія про юнака, який був присутній при арешті Спасителя в Гефсиманії: “Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. Але він, покинувши покривало, голим утік від них” (Мк. 14:51 – 52).
Разом з апостолами Павлом і Варнавою святий Марк був у Селевкії, звідти вирушив на острів Кіпр і пройшов його весь зі сходу на захід. У місті Пафі святий Марк був свідком того, як апостол Павло вразив сліпотою волхва Єлима (Діян. 13:6-12). Після праць з апостолом Павлом святий Марк повернувся до Єрусалиму, а потім разом з апостолом Петром побував у Римі, звідки за його наказом вирушив до Єгипту, де заснував Церкву.
Під час другої благовісницької подорожі апостола Павла, святий Марк зустрівся з ним в Антіохії. Звідти він вирушив на проповідь з апостолом Варнавою на Кіпр, а потім знову пішов до Єгипту, де разом із апостолом Петром заснував багато Церков, у тому числі у Вавилоні.
Коли апостол Павло перебував в узах у Римі, апостол Марк був у Ефесі, де також був і святитель Тимофій. Разом із ним апостол Марк прибув Рим. Там він і написав святе Євангеліє.
З Риму святий Марк знову пішов до Єгипту та в Олександрії започаткував християнське училище, з якого згодом вийшли такі відомі отці та вчителі Церкви, як Климент Олександрійський, святитель Діонісій та святитель Григорій Чудотворець.
Потім святий Марк з проповіддю Євангелія відвідав внутрішні області Африки, був у Лівії, Нектополі. Під час цих подорожей святий Марк отримав наказ від Духа Святого знову йти до Олександрії для проповіді та протидії язичникам. Там він оселився в будинку шевця Ананії, якому зцілив хворому руку.
Слідом за Ананією хрестилися багато жителів тієї частини міста, де він жив. Це порушило ненависть язичників, і вони збиралися вбити святого Марка. Дізнавшись про це, святий апостол поставив Ананію єпископом, а трьох християн: Малка, Савіна та Кердіна – пресвітерами. Язичники напали на святого Марка, коли апостол звершував Богослужіння. Його побили, тягли вулицями міста та кинули до в’язниці.
Наступного дня розлючений натовп знову потяг святого апостола вулицями міста на судилище, але дорогою святий Марк помер зі словами: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”. Язичники хотіли спалити тіло святого апостола, але коли розвели багаття, все померкло, пролунав грім і стався землетрус. Язичники в страху розбіглися, а християни взяли тіло святого апостола та поховали його у кам’яній гробниці. Це було 63 року.
У 310 році над мощами святого апостола Марка було збудовано церкву. 820 року, коли в Єгипті встановилася влада арабів-магометан і Християнську Церкву тіснили іновірні, мощі святого перенесли до Венеції та поставили в храмі його ім’я.
У давній іконографічній традиції, що засвоїла святим євангелістам символи, запозичені з видіння святого Іоана Богослова (Одкр. 4:7), святий євангеліст Марк зображується з левом – на ознаменування могутності Христа.
Інші записи
