Цей провіщений і святий день, перший по суботі, царський і Господній, свято над святами і торжество всіх торжеств; в цей день прославляймо Христа навіки.
Сьогоднішня Соборна Божественна літургія в 2-гу неділю після Пасхи, Антипасха, апостола Фоми, після якої відбулось роздавання Артосу.
Також сьогодні Церква вшановує преподобного Амфілохія Почаївського, який народився 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця (нині Шумського району, Тернопільська область) у багатодітній селянській сім’ї Варнави Головатюка; при хрещенні був названий Яковом на честь мученика Якова Персянина. Хлопчиком допомагав батькові доглядати хворих, вчився лікарській справі. Мати Ганна була богобоязливою жінкою, любила Божий храм, молитви, до яких прищепила любов своїм дітям. 1912 року змужнілого юнака призвали до царської армії: служив у Луцьку, пізніше разом із полком був направлений до Томська. Брав участь у боях, був фельдшером. Після поранення потрапив у полон до австрійців, де три роки працював у фермера в альпійському місті Трієст. Старанно виконуючи роботу, Яків заслужив довіру свого хазяїна; тужачи за рідним краєм, 1919 року здійснив втечу, повернувся в рідне село. Дотримуючись стародавніх звичаїв, Яків (мав приємну зовнішність, гарний голос) став подумувати про одруження; бесіда з настоятелем парафіяльного храму направила життєвий шлях вдумливого хлопця в інше русло.
1925 р. Яків Головатюк, обравши тісний шлях спасіння в чернецтві, прийшов у Почаївську Лавру. У працьовитості, смиренності виконував покладений на нього послух, майстрував сани, колеса, співав на кліросі. Пройшовши чернечий іспит, 8 липня 1932 року був пострижений у монахи з ім’ям Йосиф. Виконуючи різні роботи, послух у Лаврі, лікував хворих, особливо прославився як «костоправ». До старовинних стін Лаври рушили селянські вози із хворими не лише з Волині, але й з Буковини, Бессарабії та Галичини. По молитвах преподобного зцілювались невиліковні каліки, глухі та сліпі. Багатьох людей він втішав у скорботах та життєвих негараздах. Особливо багато людей приходило до святого для зцілення від душевних недуг та звільнення від злих духів. Уникаючи людської слави, Йосиф намагався приховувати від людей, даний йому Богом, дар зцілення. Він часто казав: “Ви думаєте, що я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і по своїй вірі”.
До нього везли стражденних зі всієї округи, потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Щоб не створювати незручності для братії, преподобний, з благословення намісника Лаври, перебрався в маленький будиночок на монастирському цвинтарі, де йому разом з ієромонахом Іринархом, належить прожити близько 20 років. Кожен день в маленький будиночок приходили хворі люди. Бували дні, коли ієромонах приймав до 500 чоловік, багато жадали зцілення – хто тілесного, хто духовного.
У часи, коли влада намагалася перетворити Лавру на музей, монахи, віруючі та паломники піддавались репресіям, засланню та ув’язненню. Першим вирішили закрити для Богослужінь Троїцький собор, який своєю візантійською архітектурою та внутрішнім оздобленням особливо дошкуляв безбожникам. Преподобний цілодобово служив у Троїцькому соборі акафісти та молебні над хворими. Пізніше старець оселився у свого племінника в рідній Іловиці, де під час тяжкої хвороби прийняв схиму з ім’ям Амфілохій.
Після одужання святий продовжував приймати людей, що приїздили до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, святий преподобний Амфілохій переживав як власне. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти.
Преподобний Амфілохій передбачив свою смерть. Кілька разів його намагалися отруїти, але милістю Божою отрута не завдавала шкоди старцю. За чотири місяці до своєї смерті він із сльозами сказав: “Ой, як страшно буде, коли замерзла земля вдарятиметься у покришку гробу!”. 1 січня 1971 року він відійшов до Господа. Вірою і милосердям до стражденних Амфілохій став живим прикладом благочестя і любові, залишивши про себе пам’ять в серцях віруючих. Односельці прощалися зі старцем, служили заупокійну літію по новопреставленому. О 9 годині вечора, поставивши труну на вантажне авто, виїхали до Почаєва, однак вона не змогла в’їхати. Труну з покійним підняли на плечі, зі співом «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас» занеслим, а також служили пізню літургію в Похвальній церкві. Похований 4 січня 1971 року на монастирському цвинтарі.
Інші записи
Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі
