Радуйся, святий Димитріє, славний великомучениче й чудотворцю!
Настоятель собору протоієрей Іван Телятинський очолив Божественну літургію в день вшанування памʼяті великомученика Димитрія Солунського.
Отцю Івану співслужили: протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків і протодиякон Петро Стецюк, який прочитав Євангеліє дня. Апостола дня прочитав студент II-го курсу Івано-Франківського богословського інституту Іван Одинський. Проповідь перед вірними виголосив настоятель собору. Також перед літургією було звершено освячення нової Дарохранительниці.
Святий і славний великомученику Христовий Димитрію, моли Бога за нас!
Прийдіть усі вірні, зійшовшися, похвалімо Христового борця і мужнього світоча Димитрія…
Сьогодні – день памʼяті великомученика Димитрія Солунського. Батьки, таємні християни, хрестили Димитрія і наставили у вірі. Батько його, римський проконсул, помер, коли Димитрій досяг повноліття. Імператор Максиміан Галерій, який вступив на престол 305 року, призначив Димитрія на місце батька володарем і воєводою Фессалонійської області. Головним обов’язком Димитрія було захищати свою область від зовнішніх ворогів, але імператор зажадав від нього також, щоб він винищував християн. Димитрій замість цього став викорінювати язичницькі звичаї, а язичників навертати до Христової віри.
Імператору незабаром донесли, що проконсул Димитрій – християнин. Повертаючись із походу проти сарматів (племен, що населяли причорноморські степи), Максиміан зупинився в Солуні. Готуючись до смерті, Димитрій роздав своє майно бідним, а сам віддався молитві і посту. Імператор ув’язнив проконсула у в’язницю і став розважати себе і жителів Солуні гладіаторськими битвами в цирку. Християн розшукували і тягли на арену.
Відомий серед гладіаторів завзятий Лій легко перемагав лагідних християн у бою і під радість озвірілого натовпу скидав їх на списи воїнів. Відважний юнак Нестор, із солуньських християн, прийшов до в’язниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як убивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, замість того, щоб нагородити його як переможця.
За наказом імператора темнична варта пронизала Димитрія списами 306 року. Тіло святого великомученика було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солуньські християни взяли тіло й поховали його. Слуга Димитрія Лупп узяв криваву ризу і перстень мученика і почав ними зцілювати недужих. Його теж стратили.
За правління імператора Костянтина Великого (324-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія Солунського спорудили храм, а за сто років були знайдені його нетлінні мощі. При гробі святого відбувалися чудеса і зцілення. За правління імператора Маврикія авари, що жили на Дону, взяли в облогу місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і 100-тисячне військо тих, що брали в облогу, втекло. Іншим разом святий врятував місто від голоду. Житіє великомученика оповідає, що він звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм досягти Солуні.
З VII століття при раці святого великомученика Димитрія Солунського почало витікати запашне і чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: миро “за властивістю своєю не вода, але густіша за неї і не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивовижніше за всі пахощі не тільки штучні, а й за природою створені Богом”. З цієї причини Димитрія найменовували Мироточивим.
Також напередодні дня вшанування памʼяті великомученика Димитрія Солунського встановлено відзначати особливий день – Димитрівську поминальну батьківську суботу.
Чого навчає нас приклад великомученика Димитрія Солунського? Адже нині ніхто не забороняє християнам відвідувати храми, молитися і вшановувати ікони. Проте щодня ми ведемо боротьбу зі спокусами, якими диявол спокушає, щоб схилити нас до гріха. Його житіє – приклад сили духу, яка нам потрібна в боротьбі з гріхами, адже знищення душі ще страшніше за фізичну смерть. Щодня ми маємо боротися зі своїми ворогами: гнівом, заздрістю, гординею, лінощами. Щодня маємо пам’ятати про подвиг самозречення, приклад якого найперше показує Своїм земним життям Спаситель, а також і обрані Ним мужні мученики, проповідники та подвижники.
Нехай приклад святого Димитрія Солунського надихає нас на боротьбу із власною гріховною природою та дарує нам мужність приймати правильні рішення.
Споглядаючи на ікони та храмові розписи, ми можемо помітити, що деякі ангели та святі (наприклад, великомученики Димитрій Солунський та Юрій Переможець) зображуються в обладунках та з іншою воїнською атрибутикою. Але навіщо? Адже з Писання ми знаємо, що «не мечем і списом спасає Господь» (1 Цар. 17: 47), і малоймовірно, що душі у вічності відчувають потребу в обладунках та зброї, головне призначення яких – захищати від ворога з плоті та крові.
У православній іконографії зображення, жести, кольори та предмети покликані передавати у першу чергу духовні сенси. Адже через обмеженість людини ми не здатні повною мірою сприймати безліч духовних понять, виносячи їх у категорію абстрактних, таких, які неможливо втілити у земному візуальному мистецтві. Через традиційний символізм іконописці зображають навіть ангелів – які, як відомо, є безтілесними духами. Так само світло і золоте сяйво на іконах покликане символізувати Бога і святість, а, наприклад, виноградна лоза – Господа нашого Ісуса Христа та Його Церкву.
Зброя як знаряддя вбивства є неприйнятною у Божому храмі та, звісно ж, не може бути зображеною на іконах. Що ж тоді ми бачимо у руках архангелів та великомучеників? Відповідь на це запитання дає святий апостол Павло, закликаючи в посланні до ефесян: «Hарештi, браття мої, змiцнюйтесь Господом i могутнiстю сили Його. Одягнiться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощiв диявольських, бо наша боротьба не проти крови i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтоправителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних» (Еф. 6: 10-12). Звідси розуміємо, що через проповідь апостола Господь закликає нас вести боротьбу з ворогами духовними, із гріховними помислами та нечестивістю. І для цього ми справді потребуємо «зброї» – але зброї Божої, відмінної від людської.
«Отже, станьте, пiдперезавши стегна вашi iстиною‚ i зодягнувшись у броню праведности, i взувши ноги в готовнiсть благовiстити мир; а понад усе вiзьмiть щит вiри, яким зможете погасити всi розпеченi стрiли лукавого; i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6: 14-17). Істина, праведність, віра та Боже слово – ось та духовна зброя, яку Господь закликає нас застосовувати для боротьби із темними силами та власною гріховністю. Саме цими християнськими цінностями «озброювалися» мученики у своєму служінні – та, звісно ж, зберегли їх у вічному житті із Господом, і тому зображаються на іконах із символічними атрибутами своєї боротьби.
Водночас такі зображення нагадують нам, що військова служба є Богом благословенною справою і ті святі мученики, які у земному житті були військовими – зображаються у вигляді, який вони мали, виконуючи своє покликання жертовно захищати ближніх.
Тож, брати та сестри, маємо пам’ятати про істинне значення Божої зброї і завжди бути готовими стати до боротьби із темними силами завдяки Божому слову і молитві на устах. Адже «слово Боже живе i дiйове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного» (Євр. 4: 12).
Інші записи
