Історія загальниць сягає перших віків християнства. З давніх-давен у Церкві був звичай, щоб з огляду на особливі причини не постити в окремі дні або й цілі тижні. Ця практика почалася ще з празничних днів, які припадали на середу або п’ятницю. З часом для більшого вшанування найдавнішого й найбільшого празника, яким є празник Христового Воскресіння, відмінили піст впродовж Світлого тижня.
Шлях Церкви завжди відзначається гармонією та завершеністю. Серед часів смутку, посту та покути проявляються моменти радості й спокою, відзначені загальницею – тижнем, коли дозволяється радуватися смаком м’ясних та молочних страв.
Загальниця, від неділі Митаря й Фарисея до неділі Блудного Сина, вирізняється особливим благословенням для вірних. Церква, як мудрий провідник, розуміє важливість балансу в духовному житті. Цей період нагадує нам, що не лише втручання у покуту, а й відпочинок та радість – важливі частини духовного шляху. Це також час самопізнання та розвитку. Загальниця – це не лише дозвіл на їжу, але й нагадування про важливість взаємодії зі світом. Вірні об’єднуються в радості та спокої, готові подолати буденні труднощі з новими силами.
Загальних седмиць у церковному календарі всього п’ять:
1. Святки – з Різдва до Хрещення.
2. Митаря і фарисея – за два тижні до Великого посту.
3. Сирна (масляна) – тиждень перед Великим постом (дозволяються всю седмицю яйця, рибне і молочне, але уже без м’яса).
4. Пасхальна (Світла) – неділя після Пасхи.
5. Троїцька – неділя після Трійці (неділя перед Петровим постом).
Інші записи
