Сьогодні духовенство Православної Церкви України долучилося до загальноміських заходів, присвячених вшануванню пам’яті жертв Голодомору – страшного геноциду українського народу, який забрав мільйони життів.
Разом із представниками влади, громадськими організаціями та небайдужими містянами ми молилися за упокій душ невинно убієнних. Біля Меморіалу прозвучали молитви, які возносилися за всіх, хто загинув у роки геноциду.
Пам’ятати і не забувати ніколи. В Меморіальному сквері франківці віддали данину пам’яті. Сьогодні ми вшановуємо кожну жертву Голодомору. Свічка пам’яті має миготіти у вікні кожного українця🕯️Адже це трагічна сторінка минулого у величезної кількості українських родин. Мільйони людей стали жертвами штучного голоду, організованого тоталітарним режимом. Цілеспрямована політика геноциду хотіла знищити український народ. Виморювання селян голодом було найбільш нищівним ударом по українцях і черговою хвилею російської агресії проти нашої нації, яка тягнеться ще з глибини історії.
Тому пам’ять про Голодомор – це нагадування про ціну свободи та гідності. Важливо, щоб майбутні покоління знали правду про ці страшні сторінки історії. Не допустимо її повторення. За це ми боремось сьогодні на фронті і в тилу!
Нам винятково важливо пам’ятати цю страшну сторінку нашої історії. Важливо, бо це впливає на правильність рішень сьогодення, а відтак – і на наше майбутнє. Пам’ять дозволяє з потоку миттєвостей створити цілісну картину, дозволяє пізнати історію, зрозуміти хто ми є, відрізнити ворогів від удаваних друзів і вберегтися від майбутніх помилок.
Запалімо сьогодні символічну свічу пам’яті і ніколи не забуваймо про Голодомор-геноцид 1932-33 років та про інші штучні голоди, які Україна пережила у XX столітті.
Пам’ятаймо про ці жахливі злочини комуністично-більшовицької тоталітарної держави, правду про які радянська влада старанно приховувала і викривляла протягом багатьох десятиліть. Пам’ятаймо про справжню суть кремлівського режиму, про цю реальну брехливу й агресивну імперію зла, яка з роками зовсім не змінила своєї сутності – вона вбиває наш народ і нині.
Цього року ми втретє вшановуватимемо жертв комуністичного геноциду-Голодомору в умовах повномасштабної геноцидної російської війни проти України. Трагічні події, які ми переживаємо, засвідчують: жива пам’ять надзвичайно важлива, зі злом домовлятися не можна, миритися – теж. Зло потрібно лише присікати і не давати ширитись далі. Бо апетити зла меж не мають, його інструменти і засоби для досягнення диявольської мети – теж. Тож ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені і покарані, а жертви – гідно вшановані.
Про Голодомор усієї жахливої правди ми ніколи не дізнаємося. Лише Богові відомі всі жахіття і злочини, які тоді кремлівська влада вчинила з українцями, масово прирікши їх на страшну, мучительну, повільну тілесну смерть від голоду. Але й ті докази та спогади, що нам по крихтах вдалося зібрати, малюють настільки страшну картину справжнього штучно влаштованого нашими ворогами пекла на українській землі, що розум відмовляється усвідомити: невже «люди» таке зло можуть чинити проти собі подібних…
Мільйони українців – від новонароджених немовлят до похилих старців – вмерли страшною повільною голодною смертю, зносячи нестерпні муки, що затьмарювали свідомість, стирали межі дозволеного, морального, людського. Їх вбила не хвороба і не раптова стихія, їх свідомо і сплановано знищила більшовицька кремлівська влада. Причому безкарно повторювала цей страшний геноцид не один раз: українців винищували масовими штучними голодоморами в 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роках.
Наш народ пам’ятає, хоч як не прагнули забути той жах очевидці, а приховати – злочинці. Ця пам՚ять у нас живе на ментальному рівні і виявляється, зокрема, у шанобливому ставленні до хліба, до зерна, у прагненні завжди нагодувати дітей, дати їм гостинців з собою, мати запаси на «чорний день»… І ця пам՚ять, хоч яка болюча для нас, але має жити далі – аби передати нащадкам розуміння того, що варто очікувати від «товариша-сусіда», від кремлівської влади, від несвободи, від безбожницької більшовицької ідеології і тоталітарного режиму Кремля.
Щороку в четверту суботу листопада ми звершуємо поминання всіх, в Україні голодом заморених. Ми молимось за душі безвинно загиблих від голодоморів, за всіх закатованих та вбитих братів і сестер наших. Вічна їм пам’ять і вічний спокій.
Інші записи
