Єгипет, кінець III століття. Три римські легіонери — Солохон, Памфамир і Памфалон. Служать разом. Живуть в одному таборі. Їдять за одним столом. Несуть варту пліч-о-пліч. І всі троє — таємно — християни.
Коли почалося чергове переслідування за указом Діоклетіана — їх викликали по одному. Вимагали принести жертву. Стандартна процедура. Тисячі солдатів проходили через неї та підкорялись.
Солохон відмовився першим. Його катували довго та жорстоко. Робили все, щоб зломити — не лише тіло, а волю. Він помер під катуваннями — не зрікшись. Памфамир і Памфалон бачили це. Знали що чекає. І теж відмовились. Їх стратили.
Три солдати. Три відмови. Три вінці. Це — не просто давня історія. Солохон пішов першим. Він не знав що буде. Він просто — не міг інакше. А Памфамир і Памфалон — вони бачили, що сталося з Солохоном. Вони знали точно. Без жодних ілюзій. І все одно обрали те саме.
Це — інший рівень мужності. Перший іде не знаючи. Це героїзм. Другий, іде знаючи все. Це — щось більше за героїзм. Це — свідоме жертвоприношення. Солохон показав дорогу. Памфамир і Памфалон обрали її свідомо. Свідомий вибір добра — найвища форма свободи, яка існує.
