У житті Церкви є особливі дні, коли перед нами відкривається глибина Божественного задуму про людину та її спасіння. Один із таких днів — Вхід Господа в Єрусалим. Ця подія сповнена урочистості, але й глибокої скорботи. Ззовні — це тріумф, народне визнання, радість та слава. Але що криється за цією подією? Чому Господь, Який завжди уникав людської слави, цього разу приймає її? Чому Господь плакав, коли дивився на Єрусалим?
Щоб збагнути велич і трагічну глибину цього дня, спробуймо вдивитися в саму суть Євангельської розповіді, розкрити той зміст, який стосується не лише історії, але й кожного з нас особисто — адже і сьогодні Христос входить у наші «Єрусалими»… Чи впізнаємо ми Його?
Нехай ми не будемо служителями букви, нехай ми будемо служителями духу Христового! Нехай ніколи не станеться ні з ким із нас, щоб до нас стосувались слова, сказані Господом Ісусом Христом при вході в Єрусалим:
«О, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх» (Лк. 19:42).
І в житті кожної людини бувають такі моменти, коли треба згадати ці слова Христа. Буває, що коли людина йде хибним шляхом, то милосердя Боже зупиняє її, зупиняє якимось потрясінням, якимось нещастям або хворобою, і тоді ніби каже йому: о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Буває з кожним з нас, що Господь стоїть біля дверей нашого серця та тихо стукає, чекаючи, щоб відкрили та впустили Його, — стукає як вбогий під дверима. О, горе, горе нам, якщо не почуємо тихого стуку Христа, бо в цей момент ми повинні подумати, що і до нас відносяться ті слова Христові, які викликали потоки сліз з Його Божественних очей.
Нехай в сьогоднішній день із наших уст лунають щирі та правдиві слова:
«Осанна Сину Давидовому! Благословенний Цар Ізраїлів, що гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!».
