Ми рідко замислюємося над тим, скільки безцінних духовних скарбів могли назавжди зникнути. Рукописи старіють. Книги губляться. Ідеї забуваються. Так само могла загубитися й духовна мудрість святих отців. Якби не преподобний Никодим Святогорець.
Він не прагнув створити «щось своє». Його покликання було іншим — зберегти те, що вже подарував Церкві Святий Дух через покоління подвижників.
У цьому була його незвичайна людська риса. Він не шукав першості. Не намагався бути найвідомішим. Він радів, коли люди знаходили Христа — навіть якщо ніхто не знав імені того, хто допоміг їм відкрити цю дорогу.
У наш час це звучить майже незвично.
Світ постійно переконує нас залишити після себе слід. Преподобний Никодим показує інший шлях. Не залишай слід свого імені. Допоможи, щоб у чиємусь серці залишився Христос.
Можливо, саме так і вимірюється справжня велич людини. Не кількістю людей, які знають про тебе. А кількістю людей, яким ти допоміг наблизитися до Бога.
Сьогодні, коли війна щодня випробовує нашу віру, особливо легко втратити внутрішню рівновагу. Ми шукаємо швидких відповідей, але преподобний Никодим нагадує: духовна міцність народжується не з поспіху, а з щоденної молитви, читання Святого Письма, життя в таїнствах Церкви й терплячої праці над собою. Саме так формується людина, яку не може зламати жодне випробування.
