У житії преподобного є епізод, заради якого варто сьогодні на кілька хвилин відкласти все інше. Учні Псоя дуже хотіли побачити Христа.
Вони почули, що мають піднятися на гору. Дорогою зустріли немічного старця, який попросив узяти його із собою. Учні поспішали до Христа — і пройшли повз людину, яка потребувала їхньої допомоги.
Псой ішов позаду. Він зупинився. І взяв незнайомця на плечі. За церковним переданням, дорогою преподобний помітив на ногах старця сліди від цвяхів — і зрозумів, Кого саме він несе. А коли дістався до учнів, які чекали зустрічі з Господом, сказав їм слова, що стали духовним підсумком цієї історії: «Не потрібно шукати Його на горі, але у своєму ближньому».
Можливо, наша сьогоднішня дорога до Христа починається не з пошуку чогось надзвичайного. Можливо, вона починається із запитання: кого я сьогодні можу не залишити самого?
Його житіє залишає нам ще один дуже сильний образ. Коли мати Псоя вважала свого наймолодшого сина надто слабким для великого служіння Богові, вона почула слова апостола Павла: «Сила Моя звершується в немочі» (2 Кор. 12:9).
І цей слабкий хлопець став великим подвижником Єгипетської пустелі. Богові не завжди потрібна наша сила. Йому потрібне серце, яке не пройде повз.
