Апостолів Петра та Павла виділяють з-поміж інших, називаючи першоверховними та всехвальними тому, що найбільше потрудилися у проповіді Євангелія. Вони найбільше послужили – тому і найбільше прославлені. Але слава ця – не та, якою зазвичай прославляють світських володарів, а походить від глибокого смирення, готовності всього себе віддавати служінню Істині, а також від вміння визнавати свої помилки та гріхи, розкаюватись та виправлятися.
Апостол Петро належав до числа 12-и найближчих учнів Христових, він супроводжував Спасителя під час Його земного служіння, тричі Його відрікався, але потім покаявся. Петро, що звався Симоном, був сином рибалки та братом апостола Андрія Першозваного, який і привів його до Христа. Серед апостолів саме Петро вирізнявся особливою відданістю Христові та вірою у Нього як у Месію. Він перший визнав Христа істинним Сином Божим – Спасителем, за що був удостоєний імені «Петро», що означає «камінь». На цьому «камені Петрової віри», Христос пообіцяв створити Церкву, яку не переможуть ворота пекла.
Натомість апостол Павло ніколи не бачив Господа в тілі та не був ані з числа 12-и перших апостолів, ані з числа 70-и наступних. На відміну від рибалки за походженням Петра, Павло походив з багатої юдейської родини. Здобувши початкову освіту в місті Тарсі (Мала Азія), яке славилось своєю грецькою академією, далі навчався в Єрусалимі, у відомій раввинській академії у знаменитого вчителя Гамаліїла – знавця Закону. Він навернувся до істинної віри після явлення йому Господа Ісуса Христа та кардинально змінив своє життя та охопив місіонерською проповіддю більшу частину тодішньої Римської імперії.
Святі є прикладом того, що кожна людина не є ідеальною та схильна робити помилки, піддаватися тимчасовим страхам і сумнівам. Однак, лише ввіривши своє життя Господу та отримавши Його благодатну допомогу, ми зможемо подолати всі спокуси та пройти тернистою дорогою на шляху до спасіння.
Петро в День Сходження Святого Духа першим виголосив проповідь, якою навернув до Христа більше 3000 людей. Духовна сила, що сходила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть його тінь зцілювала хворих.
Павло «жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її i перевершував у юдействі багатьох ровесників моїх у роді моєму, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань» (Гал. 1:13–14). Однак Спаситель, бачачи його ревність, хоча і нерозумну, але щиру, явився майбутньому апостолу по дорозі в Дамаск і відкрив йому пізнання істини. Від цього моменту ревний фарисей та гонитель Савл (таке ім՚я апостол Павло носив до свого навернення) став ще більш ревним і незламним проповідником Євангелія, таємничо навченим Євангелію Самим Христом.
Після свого навернення Павло став одним з найбільших проповідників, здійснив чотири місіонерські подорожі, став засновником багатьох місцевих Церков та автором 14 Послань, які є частиною Нового Завіту. Апостол Петро теж залишив Церкві два послання, які називаються соборними.
Память святих апостолів є не лише історична згадка, а живий заклик до наслідування. Чи готові ми, як Петро, бути твердими у вірі, хоч і слабкими в собі? Чи здатні, як Павло, побачити в усьому, навіть у скорботах, присутність Христову? Чи вміємо ми так любити Церкву, як її любили вони, більше за власне життя?
До всіх нас промовляє Христос, закликаючи бути світлом для світу та сіллю землі. І якщо ми бачимо в собі ті чи інші прояви недосконалості, сумніваємося чи навіть падаємо через якусь спокусу – то приклад Петра та Павла надихає нас не впадати у відчай, але у покаянні підніматися, виправлятися та очищуватися. І все, чого не вистачатиме нам, Бог за вірою нашою обов’язково нам подасть.
Обидва апостоли мученицьки завершили своє земне життя. За Переданням, апостола Петра було розіп’ято на хресті, однак вниз головою, бо він казав, що не достойний померти так, як помер Сам Спаситель. Апостола Павла, який мав за походженням своїм права римського громадянина, не розіп’яли, а стратили через відсічення голови мечем.
День спільного їхнього вшанування історично встановлений як спогад про їхню страту в Римі близько 67 року, у часи правління імператора Нерона. Традиція згадувати спільно день пам’яті цих двох апостолів склалася вже в перші віки християнства.
Звертаймося сьогодні у своїх молитвах до святих апостолів, щоби й нам дарував Господь ту твердість, ревність, та благодать, яка перетворює грішника на святого, гонителя на проповідника, рибалку на пастиря. Нехай приклад святих апостолів Петра та Павла, укріпить і наше серце в служінні Христу!
Святі апостоли Петре та Павле, моліть Бога за нас!
