«Помилуй мене Боже, помилуй мене», – такими словами святий Андрій Критський, оплакуючи власні гріхи, молитовно зітхає ніби за гріхи всього людства, яке потребує дієвого оновлення від темряви гріхів. Понад тисячоліття Свята Церква через Покаянний канон преподобного Андрія Критського відкриває людям глибину каяття.
Сьогодні вшановують пам’ять святителя Андрія, архієпископа Критського (712-726). Він відомий завдяки своїм Богослужебним співам та безліччю канонів. Найвідоміший з них – Великий покаяний канон, у якому святитель оплакує сумний стан грішника та вчить нас замислюватися про гріхи та сподіватися на милосердя Боже.
Народився святитель в сім’ї християн, які проживали в Дамаску. Від народження хлопчик був німим, через сім років він, разом зі своїми батьками, причастився в церкві Божественних Тайн Тіла та Крові Христових, його німота миттєво зникла та він почав говорити. Неймовірно вражений та вдячний хлопчик почав вивчати Святе Письмо та Богословські науки. На чотирнадцятому році життя Андрій прибув до Єрусалиму, щоб прийняти постриг в обителі преподобного Сави Освяченого.
Святий Андрій жив суворим, цнотливим життям. Його чесноти та неймовірна стриманість дивували оточуючих. Прославившись своїм розумом та аскетичним життям, він став писарем у Єрусалимській Патріархії.
У 679-му році він, як місцеблюститель патріаршого престолу, став учасником Константинопольського 6-го Вселенського Собору. Після закінчення собору святий Андрій повернувся до Єрусалиму та перебував там у своїх звичних Богоугодних заняттях, піклувався про сиріт, паломників, допомагав хворим. Та невдовзі його викликали до Константинополя та призначили архідияконом до храму святої Софії.
За правління імператора Юстиніана II (685-695) святого Андрія було рукопокладено на архієпископа міста Гортіни на острові Крит. На новому місці він проявив себе як істинний світильник Церкви, великий ієрарх-Богослов, вчитель та гімнотворець.
Архієпископ Критський зʼявився не тільки проповідником і піснотворцем. Він відновлював церкви та монастирі, заснував церкву, присвячену Пресвятій Богородиці, на згадку про знаменитий Влахернський храм у Константинополі. Він заснував також притулок для хворих, людей похилого віку та бідних, причому не тільки підтримував їх матеріально, а й часто відвідував, сам доглядав за каліками та словами приносив їм Небесну розраду.
Святитель Андрій помер під час подорожі, повертаючись на Крит з Константинополя, де перебував у справах Церкви. Мощі були перенесені до Константинополя.
