Ця ікона – типу Елеуса (грец. ᾿Ελεοῦσα – милуюча, співчуваюча, милосердна, ніжна). На іконі зображена Богоматір, Яка з любов’ю та ніжністю пригортає Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа.
За Переданням, цей образ був написаний святим апостолом та євангелістом Лукою в Єрусалимі та зберігався там до V століття, після чого був перевезений до Константинополя.
У ХІІ столітті ікону було передано з Константинополя до Києва як придане княжні з роду Мономаховичів, яка виходила заміж за Ісака, молодшого сина імператора Олексія Комніна.
Ця ікона не одразу була перенесена у Вишгород, де розташована була заміська резиденція київських князів і стояла їхня домова церква святих Бориса та Гліба. Найвірогідніше, початковим місцем перебування візантійської святині був собор Софії Київської. Бо якби вона перебувала в Печерському монастирі, про неї напевне було б згадано в Печерському Патерику.
В 1136 році цей чудотворний образ був поставлений у дівочому монастирі міста Вишгород, біля нього відбувалися чудеса та зцілення, і багато паломників приходили вшанувати Вишгородську ікону Божої Матері.
Так було до часу, коли її через кілька десятиліть звідти не викрав син засновника Москви Юрія Долгорукого. В 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій зруйнував частину Вишгорода та, викравши ікону Богородиці, вивіз її до Суздальщини.
Викрадену чудотворну Вишгородську ікону Божої Матері він розмістив в Успенському соборі в м. Владімір-на-Клязьмі (нині м. Владімір, РФ). Її перейменували на «Владімірскую» та нині шанують як одну з найдавніших в РПЦ – звісно, не згадуючи про крадіжку святині й руйнування Вишгорода. В 1395 році ікону вперше принесли в Москву.
Вишгородську ікону Божої Матері намальовано на липовій дошці. Її початкові розміри – 78×55 см. Під час реставраційних робіт у 1918-му виявили, що святиню кілька разів перемальовували. Недоторканними залишили лише обличчя Діви Марії та маленького Ісуса.
Зараз ікона Вишгородської Божої Матері під назвою Володимирської знаходиться у храмі-музеї Святителя Миколая у Толмачах при Третьяковській галереї.
Ми ж вшановуємо пам՚ять давньої української святині в дату, яка пов’язана з нашою власною історією. Дай Бог, прийде час, правда переможе, і ця вкрадена реліквія нашого народу повернеться додому.
