1 січня 2025 року, Обрізання Господнє та Свт. Василія Великого. Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Івано-Франківська.
Під час Літургії були піднесені молитви за України, за перемогу над ворогом, за захисників і захисниць, які захищають нашу землю від російських загарбників.
31 грудня за богослужбовим календарем завершилося відзначення Різдва Христового. Але сьогоднішнє свято безпосередньо пов’язане з ним, адже відзначається на спомин події Обрізання Господнього та наречення Богонемовляті імені Ісус. Чому ця подія є святом, яке ми нині відзначаємо?
В давні часи на 8-й день після народження над хлопчиками звершували обряд обрізання крайньої плоті на знак завіту між Богом та Авраамом, родоначальником єврейського народу, і його нащадками. У старозавітній Церкві «обрізаний» вважався приналежним до народу Ізраїля, виконавцем Божої волі, а «необрізаний» – вигнанцем та язичником. Обряд обрізання був прообразом Таїнства Хрещення.
Через Господа нашого Ісуса Христа з людством було укладено Новий Завіт, за яким ми живемо нині, і за ним «в Христi Iсусi не має сили нi обрiзання, нi необрiзання, а вiра, яка дiє любов’ю»(Гал. 5: 6). У новозавітній Церкві звершується Таїнство Хрещення.
В обрізанні, як зараз у Хрещенні, людині давали ім’я. «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі», – оповідає Євангеліє (Лк. 2: 21). Це теж є важливим, адже ще до народження Спасителя Бог через ангела сповіщає Свою волю щодо імені Свого Сина. Цим ще раз підкреслюється, що Друга Особа Пресвятої Тройці, Бог-Слово, втілюється приймаючи волю Бога Отця. Ім’я Ісус є людським іменем, і це підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає у єдність Свої Божественної Особи і все людське, в тому числі ім’я.
Необхідність звершення над Ісусом Христом старозавітного обряду обрізання обґрунтовується тим, що Він прийшов не порушити Закон, але виконати його (Мф. 5: 17). Господь, хоча й Сам є Законодавцем, але не змінює для Себе закон. Він Сам виконує те, чого вимагає від інших, подаючи цим приклад для нас. Цим прикладом упокорення Господь також закликає нас слідувати Божим заповідям.
Сьогодні також відзначається громадянське Новоліття. Початок нового року є доброю нагодою для кожного з нас замислитись над тим, як ми виконуємо свої обітниці і дотримуємося заповідей, законів. Адже від того, наскільки ми дотримаємося обіцяного нами, залежить і та вічність, яку ми успадкуємо. Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!
Нехай кожен день в новому 2025 році зближує нас з Господом Богом і Спасителем нашим Ісусом Христом, а духовний шлях буде сповнений вірою, любовʼю та духовним зростанням!
ВІТАЄМО УСІХ ІМЕНИННИКІВ З ДНЕМ НЕБЕСНОГО ПОКРОВИТЕЛЯ СВЯТИТЕЛЯ ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО, АРХІЄПИСКОПА КЕСАРІЇ КАППАДОКІЙСЬКОЇ!
Святитель Василій Великий (ім’я Василій грецького походження і означає «царський») народився 329 року, у Кесарії Каппадокійській, у заможній та шляхетній родині, що, наче коштовними перлами, прикрасила Церкву цілою низкою святих. Один із предків Василія по матері здобув мученицький вінець. Його бабуся й дід за батьківською лінією сповідали Христа під час гоніння Максиміна Дайя. Вони змушені були ховатися у Понтійських горах протягом семи років (306-313), де дикі звірі чудесним чином приносили їм їжу.
Його батьки, святий Василій Старший та свята Емілія, уславилися своїми чеснотами, піклуванням про нужденних, а також вихованням своїх десятьох дітей у дусі святості. Його сестра, преподобна Макрина, звана Філософом, була справжнім духовним наставником родини та заохотила до чернечого життя свою матір та братів: преподобного Навкратія, святителя Григорія, майбутнього єпископа Ниського, та святителя Петра, майбутнього єпископа Севастійського.
Святий Василій провів дитинство у Неокесарії Понтійській, де сприйняв зерна православної віри від матері та бабусі, преподобної Макрини Старшої, учениці святого Григорія Чудотворця. Завдяки настановам свого батька, видатного вчителя риторики, він швидко опановував світські науки, поєднуючи навчання зі зростанням у доброчесності.
Після батькової смерті Василій продовжував освіту під керівництвом кращих учителів, у провідних культурних центрах свого часу: Кесарії Палестинській, Константинополі та Афінах – давній столиці науки та красномовства.
Він вирішив облишити свою блискучу кар’єру ритора, охрестився та став шукати духовного отця, який наставляв би його на шляху подвижництва. Не знайшовши його у рідній землі, він вирушив у велику мандрівку до славетних центрів подвижництва: до Єгипту, Палестини, Сирії та Месопотамії.
Через рік Василій залишився у своїй пустині сам, проте його вченість та чесноти осявали всю околицю, і незабаром його почали відвідувати численні монахи й миряни, і навіть малі діти, до яких він завжди виявляв якнайбільшу ніжність та любов. Чимало з його відвідувачів також бажали долучитися до ангельського життя, яким він жив.
Тож Василій розпочав укладення своїх уславлених Правил, які справедливо вважають хартією заснування чернецтва як східного, так і західного. Він вимагав цілковитої відмови від усілякої власності та від самої своєї волі, закликав до взаємної любові й пошани, наголошував на виконанні Євангельських заповідей зі страхом Божим, у православному сповіданні.
360 року місцевий єпископ Діан викликав Василія до Кесарії, висвятив його на диякона та взяв із собою на собор до Константинополя.
363 року новий єпископ Кесарії Євсевій висвятив Василія на священника. Але коли заздрісники почали сіяти чвари поміж ними, Василій, задля збереження миру, повернувся до себе в пустиню. Там він облаштовував спільне чернече життя в Каппадокії, внормовуючи побут монахів, їхнє Богослужіння, взаємні стосунки та зв’язки з довкіллям.
Коли на престол зійшов імператор Валент (365), непримиренний аріанин, православна віра опинилась під загрозою. Василій вирішив знову залишити свою чернечу сім’ю, цього разу щоб активно долучитися до боїв за Істину. Примирившись із Євсевієм, він отримав завдання просвіщати народ Кесарії.
Тим часом святий Василій продовжував писати догматичні твори. Викривши крайніх аріан у трактаті проти Євномія 364 року, Василій розпочав полеміку із напіваріанами (оміусіанами). Праці святителя Василія на віки постали критерієм істинності вчення, а його авторитет поширився далеко за межі його єпархії. За своє коротке життя святитель Василій Великий залишив нам велику Богословську спадщину: 9 бесід на Шестиднев, 16 бесід на псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Тройцю, 24 бесіди на різні Богословські теми, 7 аскетичних трактатів, чернечі правила, подвижницький статут, дві книги про Хрещення, книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів.
У 370 році Святий Василій був зведений на Кесарійську кафедру. Йому були підпорядковані 50 єпископів в 11-ти провінціях.
Відомо багато випадків чудесних зцілень, здійснених святителем Василієм Великим. Його сила молитви була настільки велика, що він сміливо міг випросити у Господа прощення грішникові, який відрікся від Христа, привівши його до щирого покаяння. За молитвами святителя отримували прощення та звільнялися від своїх гріхів зневірені порятунком грішники. Перебуваючи на смертному ложі, святитель навернув до Христа свого лікаря юдея Йосипа, який був упевнений, що святитель не зможе дожити до ранку, і сказав, що в іншому випадку увірує в Христа та прийме хрещення. Святитель попросив у Господа сили перед своєю смертю.
Утім, будучи людиною, святитель знав і поразки, і наклепи, і всілякі скорботи. Попри всі його зусилля, розколи примножувалися настільки, що будь-хто інший на його місці впав би у відчай та втратив би надію бачити церковний мир. Лише за рік до його кончини ситуація почала змінюватися на краще. Після смерті Валента у поході проти готів 378 року на престол зійшов побожний Феодосій (379) й одразу почав виганяти аріан, повертаючи на кафедри православних єпископів.
Але святитель на той час був уже виснажений багатьма хворобами й суворою аскезою. 1 січня 379 року у віці 49 років він віддав Богові свою душу, так і не побачивши вінець своїх зусиль – ІІ Вселенський Собор у Константинополі (381). Незадовго перед смертю він благословив святителя Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри.
Учитель усього всесвіту, світло православної віри, отець монахів, годувальник убогих, покров усіх, хто сподівається на Бога, святитель Василій постав досконалим взірцем єпископа, живим образом Христа. У Своєму угоднику Сам Христос поставав усім для всіх, промовляв у його словах і подавав людям скарби Своєї любові у справах святителя.
Життя і діяльність святителя Василія Великого є зразком невтомної праці на славу Божу. Його жертовність, мудрість і ревність у служінні стали джерелом натхнення для багатьох поколінь. Він не лише відстоював православну віру, але й жив нею, перетворюючи своє життя на проповідь про любов і милосердя.
Святий Єфрем Сирин оповідав, що коли зайшов до церкви у Кесарії, де проповідував святитель Василій, то побачив білого голуба на його плечі. І тоді Єфрем закликав: «Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух».
Також сьогодні Церква вшановує преподобного Амфілохія Почаївського, який народився 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця (нині Шумського району, Тернопільська область) у багатодітній селянській сім’ї Варнави Головатюка; при хрещенні був названий Яковом на честь мученика Якова Персянина. Хлопчиком допомагав батькові доглядати хворих, вчився лікарській справі. Мати Ганна була Богобоязливою жінкою, любила Божий храм, молитви, до яких прищепила любов своїм дітям.
1912 року змужнілого юнака призвали до царської армії: служив у Луцьку, пізніше разом із полком був направлений до Томська. Брав участь у боях, був фельдшером. Після поранення потрапив у полон до австрійців, де три роки працював у фермера в альпійському місті Трієст. Старанно виконуючи роботу, Яків заслужив довіру свого хазяїна; тужачи за рідним краєм, 1919 року здійснив втечу, повернувся в рідне село. Дотримуючись стародавніх звичаїв, Яків (мав приємну зовнішність, гарний голос) став подумувати про одруження; бесіда з настоятелем парафіяльного храму направила життєвий шлях вдумливого хлопця в інше русло.
1925 р. Яків Головатюк, обравши тісний шлях спасіння в чернецтві, прийшов у Почаївську Лавру. У працьовитості, смиренності виконував покладений на нього послух, майстрував сани, колеса, співав на кліросі. Пройшовши чернечий іспит, 8 липня 1932 року був пострижений у монахи з ім’ям Йосиф. Виконуючи різні роботи, послух у Лаврі, лікував хворих, особливо прославився як «костоправ».
До нього везли стражденних зі всієї округи, потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Щоб не створювати незручності для братії, преподобний, з благословення намісника Лаври, перебрався в маленький будиночок на монастирському цвинтарі, де йому разом з ієромонахом Іринархом, належить прожити близько 20 років. Кожен день в маленький будиночок приходили хворі люди. Бували дні, коли ієромонах приймав до 500 чоловік, багато жадали зцілення – хто тілесного, хто духовного. Уникаючи людської слави, Йосиф намагався приховувати від людей, даний йому Богом, дар зцілення. Він часто казав: «Ви думаєте, що я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і по своїй вірі».
У часи, коли влада намагалася перетворити Лавру на музей, монахи, віруючі та паломники піддавались репресіям, засланню та ув’язненню. Першим вирішили закрити для Богослужінь Троїцький собор, який своєю візантійською архітектурою та внутрішнім оздобленням особливо дошкуляв безбожникам. Преподобний цілодобово служив у Троїцькому соборі акафісти та молебні над хворими. Пізніше старець оселився у свого племінника в рідній Іловиці, де під час тяжкої хвороби прийняв схиму з ім’ям Амфілохій.
Преподобний Амфілохій передбачив свою смерть. Кілька разів його намагалися отруїти, але милістю Божою отрута не завдавала шкоди старцю. За чотири місяці до своєї смерті він із сльозами сказав: «Ой, як страшно буде, коли замерзла земля вдарятиметься у покришку гробу!». 1 січня 1971 року він відійшов до Господа.
Вірою та милосердям до стражденних Амфілохій став живим прикладом благочестя та любові, залишивши про себе пам’ять в серцях віруючих. Односельці прощалися зі старцем, служили заупокійну літію по новопреставленому. О 9 годині вечора, поставивши труну на вантажне авто, виїхали до Почаєва, однак вона не змогла в’їхати. Труну з покійним підняли на плечі, зі співом «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас» занеслим, а також служили пізню літургію в Похвальній церкві. Похований 4 січня 1971 року на монастирському цвинтарі.
Інші записи
Парастас за спочилим протоієреєм Іоаном Мудрейком
