Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

15.03.2025р. НЕДІЛЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ ПАЛАМИ. Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив літургію свт. Василія Великого у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Івано-Франківська. Його Високопреосвященству співслужив настоятель собору протоієрей Іоан Телятинський та духовенство Кафедрального Собору.

Проповідь виголосив протоієрей Петро Гава в якій розкрив духовний подвиг святителя Григорія Палами.

По завершенні Богослужіння владика-митрополит Іоасаф подякував духовенству та парафіянам за спільну молитву і призвав на всіх Боже благословення..

У другу неділю Великого посту свята Православна Церква відзначає пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у Києво-Печерській лаврі. В якійсь мірі і Православна Церква України а разом з нею і всі ми маємо причетність до великого святого Григорія Палами бо його найближчий учень, Феодосій Тирнівський- патріарх Константинопольський в 1352 р. здійснив визначний вчинок в історії Української Церкви – поставив для Києва окремого українського митрополита-Феодорита (1352—1354) на противагу московському митрополитові- Феогносту (1328—1353). Митрополит Феодорит об’єднав навколо Києва усі україно-литовські єпархії, в тому числі й Галичину. З цього періоду, власне, й слід починати відлік розмежування митрополії на Київську і Московську. Святий Григорій у свій час ревно став на захист православного вчення, а подвижники Києво-Печерської лаври святістю свого життя довели спасительність і силу православної віри. Його діяльність відзначається Церквою як друге Торжество Православ’я. Шануючи пам’ять святого Григорія Палами ми шануємо того, хто захистив справжнє розуміння спасіння: не лише знати про Бога, а бути з Ним у благодаті. Православна Церква не просто визнає святість Григорія Палами – вона живе його вченням. Тому, основа нашої віри залишається незмінною і пізнається через живий досвід, через святих отців, через молитву, через обоження у Христі.

Святитель Григорій Палама, архієпископ Фесалонікійський, народився 1296 року в Малій Азії. Під час турецької навали сім’я втекла до Константинополя та знайшла притулок при дворі Андроніка II Палеолога (1282-1328). Батько святого Григорія став великим сановником при імператорі, але незабаром помер, і сам Андронік взяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика.

Володіючи чудовими здібностями та великою старанністю, Григорій без зусиль опанував усі предмети, що становили повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледве досягнувши 20 років, віддалився на Святу Гору Афон і поступив послушником до монастиря Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського, прийняв постриг і розпочав шлях подвижництва. Через рік йому з’явився у видінні святий євангеліст Іоан Богослов і обіцяв своє духовне заступництво. Мати Григорія разом із його сестрами також прийняла чернецтво.

Після преставлення старця Никодима, чернець Григорій Палама проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора Ісихаста, а після смерті останнього перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Але через три роки (1321), прагнучи вищих щаблів духовної досконалості, він оселився в невеликій самітницькій обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженої духовної молитви.

1326 року через загрозу нападу турків разом із братією він перебрався до Солуні (Фессалоніки), де тоді ж був висвячений у сан священика. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднував із життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у мовчанні й молитві, і тільки у суботу та неділю пастир виходив до народу – звершував Богослужіння та виголошував проповіді. Його повчання часто викликали у присутніх у храмі розчулення та сльози.

Повертаючись якось із Константинополя, святитель виявив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Невдовзі він зібрав тут невелику громаду ченців-самітників і керував нею протягом 5 років. 1331 року святитель пішов на Афон і усамітнився в скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря в північній частині Святої Гори.

Пізніше через сутички між паламітами та варлаамітами, патріарх відлучив святого від Церкви (1344) і піддав темничному ув’язненню, яке тривало три роки. 1347 року, коли Іоана XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347-1349), святителя Григорія Паламу звільнили та звели в сан архієпископа Фессалонікійського. 1351 року Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але прийняли святителя Григорія не відразу: він змушений був жити в різних місцях.

В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святого Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри. Лише за три роки до кончини повернувся він до Солуні. Напередодні його преставлення йому з’явився у видінні святитель Іоан Золотоустий. Григорій Палама мирно преставився до Бога близько 1360 року.

1368 року його було канонізовано на Константинопольському Соборі за патріарха Філофея (1354-1355, 1362-1376), який написав житіє та службу святителю.