23-тя неділя після П’ятдесятниці, перед Введенням. Апостола Матфея.
Його Високопреосвященство Митрополит Івано-Франківський і Галицький ІОАСАФ у співслужінні настоятеля собору протоієрея Івана Телятинського, протоієрея Любомира Малофія, протоієрея Петра Гави, протоієрея Василія Гнипа, протоієрея Романа Василиківа, протодиякона Петра Стецюка і протодиякона Михаїла Мельника звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Івано-Франківськ.
На літургії також молилася з парафіянами собору голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук, яка після завершення літургії вручила митрополиту Іоасафу нагороду від прем’єр міністра України за вагомий особистий внесок у розвиток духовного життя краю та невтомне служіння Українському народові.
За Богослужінням також лунали особливі молитовні прохання за захисників, які на фронті захищають Україну, за владу та побожний український народ і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Вітчизни та невинно убієнних мирних жителів.
Святий апостол і євангеліст Матфей був апостолом із дванадцяти та братом апостола Якова Алфеєва. До навернення до Христа він був митарем, збирачем податей для Риму. Почувши голос Ісуса Христа: «іди за Мною» (Мф. 9:9), він залишив свою посаду та пішов за Спасителем. Матфей усвідомивши свої гріхи, повернув учетверо тим, кого раніше оббирав і роздав решту свого майна убогим.
Матфей мав спочатку ім’я Левій (прив’язаний) (Лк. 5:27), син Алфея (Мк. 2:14). Багато євреїв мали по два імені: одне — від народження та нове — при виявленні певних рис характеру, нових якостей та положення людини.
Прийнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував 8 років у Палестині. Перед відходом на проповідь до далеких країн, він написав Євангеліє в 42 році на прохання юдеїв, які залишалися в Єрусалимі.
Євангілист Матфей обійшов з благовістям Сирію, Мідію, Персію та Парфію, закінчивши свої проповідницькі труди мученицькою кончиною в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів з грубими звичаями та віруваннями. Святий своєю проповіддю тут навернув кількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву, побудував храм у місті Мірмени та поставив єпископом свого супутника на ім’я Платон.
Коли апостол старанно молив Бога про навернення ефіопів, під час молитви йому з’явився Сам Господь в образі юнака та, давши жезл, повелів поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево та приноситиме плоди, а від кореня його витікатиме джерело води. Омившись у воді та скуштувавши плодів, ефіопи змінять свій дикий норов, стануть добрими та лагідними.
Коли Матфей ніс жезл до храму, то зустрів дорогою дружину та сина правителя країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол іменем Ісуса Христа зцілив їх. Це чудо навернуло до Господа безліч язичників.
Однак володар не хотів, щоб його піддані стали християнами та припинили поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві й наказав стратити його. Святого Матфея поклали обличчям донизу, засипали хмизом і підпалили. Коли багаття розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить Матфею.
Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою та поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів та обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про пощаду, і по молитві апостола полум’я вщухло. Тіло євангеліста Матфея залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа. Це сталося в 60 році.
Правитель Фулвіан гірко розкаявся у скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він велів покласти тіло святого Матфея до залізного гробу та кинути в море. Водночас Фулвіан сказав, що коли Бог Матфеїв збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Істинному Богу.
Тієї ж ночі єпископу Платону в сонному видінні з’явився апостол Матфей та повелів іти з кліром на берег моря й знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесений хвилею гроб було з честю перенесено до храму, побудованого апостолом.
Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан (сьогодні також і його день вшанування) згодом прийняв єпископство та продовжив справу просвіти свого народу.
Як зростати духовно. Настанови преподобного Авви Дорофея
Повчання сьоме. Неділя
1. Будь вельми уважний до того, щоб не завести з кимось розмови з цього приводу та не продовжити зустрічі, що сталася через необхідність, виключаючи той випадок, коли треба буде спитати про якусь справу або покупку, але і при цьому обмежуйся тільки необхідним запитанням, щоб зла воля твоя не знайшла собі поживи. Збережи це та будеш мати спокій.
2. Безмовність дає людині помисел до зарозумілості перш, ніж вона придбає саму себе, тобто стане непорочною. Тоді тільки має місце істинна безмовність, коли людина понесла вже хрест. Тому, якщо будеш співчувати ближнім, отримаєш допомогу, якщо ж утримаєш себе від співчуття, бажаючи увійти в те, що вище твоєї міри, то знай, що втратиш те, що маєш.
3. Ось середній шлях, безпечний від падіння: у безмовності слід мати смирення та при справах пильність над собою та утримувати свій помисел.
4. Кожен повинен із вдячністю терпіти те, що через необхідність трапляється з ним, і співчувати всім. Бо виконує через це заповіді апостола, тобто, якщо хтось сумує, посумуй із ним, напоум його, потіш його. У цьому й полягає співчуття.
5. Своя воля не може встояти, але закінчується загибеллю.
6. Перебування в келії не робить тебе досвідченим, тому що ти перебуваєш в ній без скорботи.
7. Про занепокоєння ж від людей отці сказали: буває, що людина знаходиться вже при смерті, а ще зберігає дружбу зі світом цим.
8. Не давай їм, навʼязливим гостям, нічого та не приймай від них нічого, таким чином вони й залишать тебе.
9. Якщо ти робиш щось, то й собі допомагаєш, якщо ж через іншого, то він отримає більше, ніж ти, за труд твій та молитву.
10. Якщо довідаєшся, що хтось просить з потреби, дай йому з радістю, як видаючи із дарів Божих. У цьому й полягає привітливість. Якщо ж знаєш, що він просить без нужди, не давай йому, але скажи: «мені дана заповідь від авви нічого не давати не тому, хто не має потреби».
11. Якщо ти не відсічеш плотського мудрування та не станеш трохи наполегливішим заради Бога, то впадеш і в чоловікоугодництво.
12. Хто береже стадо своє подібно до Якова, від того відступає сон та коли він і засне трохи, сон його буває як у іншого чування, бо вогонь сердечного горіння не допускає його зануритися в сон. Хто досягає цієї міри та спробував уже солодкість її, той розуміє сказане: така людина не напоюється чуттєвим сном, а тільки користується природним.
13. У всякому випадку, чи пропонують тобі прийняти допомогу, чи ти бажаєш подати комусь руку допомоги, проси до трьох раз, та якщо він не погодиться, перестань з миром та не ображай його.
14. Якщо маєш потребу в цій частині. трапези, то прийми її, якщо ж немає, то не приймай, бо інакше відродиться в тобі марнославство.
15. Якщо хочеш позбутися турботи про книги, то добре віддати їх в спільноту, монастир, бо все, що належить монастирю, є Боже.
16. Коли тобі дають одяг, і ти потребуєш його, прийми його, а старий замість нього віддай авві, якщо ж не потребуєш того, що дають, і його також віддай авві.
17. Читаючи лікарські книги, або питаючи про них когось, не забувай, що без Бога ніхто не отримує зцілення. Лікарське мистецтво не перешкоджає бути людині благочестивою. Але займайся ним, як рукоділлям для користі братії. Що робиш, роби зі страхом Божим і збережешся молитвами святих.
18. Відсікання своєї волі полягає в тому, щоб не сперечатися з бажанням наполягати на своєму.
19. Якщо ти, думаючи, що якась річ доставить хворим користь, зробиш по-своєму та станеться навпаки, і вона принесе їм шкоду, то Бог, Який дивиться на твоє серце, не осудить тебе, бо знає, що ти зробив шкоду, бажаючи принести користь. Якщо ж хтось знаючий скаже тобі про це наперед, а ти зі зневагою не послухаєшся його, то це буде гордість та сваволя.
20. Мати заповідь та старатися зберігати її — у цьому полягає і покора, і пам’ять Божа.
21. Якщо не знаєш корисного, то послідуй за тими, що знають, це є смиренням, та отримаєш благодать Божу. Одягнися спочатку в листя, а потім, коли звелить Бог, принесеш і плоди.
22. Скільки можливо, подвизайся проти черевоугодництва, і Господь допоможе пізнавати та робити тобі корисне. Мужайся та кріпися у Господі.
23. Не журися, падаючи та встаючи, спотикаючись та докоряючи собі, поки Господь не виявить тобі милість, якої ти бажаєш. Тільки не будь недбалим. Не бійся, бо Господь, Який постав тебе на це діло, влаштує його.
24. Дивися, щоб не спокусив тебе диявол під видом добра, як сказано: милими та піднесеними словами зводять серця простодушних (Рим. 16:18).
25. Якщо закарбуєш у серці волю Божу, то не будеш бентежитися гріхом ближнього, але придбаєш добрий навик, як і отці.
26. Стосовно людей чини так: коли знаєш, що той, хто згрішив, людина розумна та приймає слова твої, напоумляючи його скажи: «Брате! Якщо ми з недбальством робимо справу Божу, це загибель для душі. Ну, чи добре ти тепер зробив? Постарайся надалі виправитися».
27. Іноді можна представлятися нерозуміючим. Для цього узгоджуйся з прогріхом брата; і якщо він невеликий, то зроби вигляд, що ти не зрозумів його; якщо ж великий, то не слід робити вигляд, що не розумієш.
28. Зі збентеженням нічого не говори, тому що зло добра не народжує. Але потерпи, поки помисел твій заспокоїться, і тоді скажеш мирно.
29. Але якщо брат, розгнівавшись, піде, то скажи авві, і він напоумить його, а ти не роби йому поклону, тобто не проси пробачення, бо через це даси йому помисел думати, що ти дійсно винен перед ним, і він ще більше проти тебе озброїться.
30. Як тільки побачиш, що гріх твій великий, — поклонися; а коли він не великий, скажи устами з почуттям сердечного розкаяння: «Пробач мені, брате!». Де треба, роби поклон зі смиренням, страхом Божим та розважністю.
31. Якщо скупість перешкоджає дати ближньому те, що йому потрібне, то узгоджуй з тим, що маєш. Коли в тебе багато речей, дай трохи більше від належного, а коли мало, дай рівно стільки, скільки слід.
32. Ми щодня потребуємо їжі, але не повинні їсти її з насолодою. Коли ми приймаємо її, дякуючи Богові, який дав її, та осуджуючи себе, як недостойних, то Бог робить, що вона служить нам на освячення та благословення.
33. Якщо потребуєш якусь річ і встигаєш отримати її, то дякуй Богові, Який допомагає тобі та осуджуй себе, як недостойного, і Бог відверне від тебе пристрасть.
Інші записи
