Господь відкриває Себе для тих, хто щиро шукає Його та бажає навчитися від Нього. Зустріч Бога з людиною – це шлях, який долає як Творець, так і ми, Його творіння. Заради нас Син Божий зійшов з небес, виявив смирення, добровільно обмежив Себе, прийняв людську природу та навіть прийняв за нас смерть на хресті. Знаючи, що гріх, який полонив людство, не дає нам самостійно подолати шлях до Царства Небесного, Син Божий наближає це Царство, Сам приходячи до нас.
Але у відповідь на це також і ми, люди, повинні потрудитися, щоби дар, який Бог дає нам, був для нас плідним. Ми також повинні виходити назустріч Богові, повинні шукати Його, прагнути прийти до Нього, а знайшовши – пізнавати Його та бути з Ним. Саме так зробив Андрій та тому був покликаний першим серед інших апостолів, щоби для людей свідчити все, що буде бачити та чути від Христа.
Святий апостол Андрій став першим із 12-ти покликаних найближчих учнів Ісуса Христа, тому й іменує його Церква Першозваним. Житіє святого оповідає, що апостол Андрій був сином юдея Іони та братом першоверховного апостола Петра (якого до покликання звали Симоном). До покликання був простим рибалкою із Вифсаїди – містечка на узбережжі Галілейського озера.
Він не мав власної родини, бо віддавав перевагу дівству перед шлюбом. І почувши, що святий Іоан Предтеча проповідує на Йордані покаяння, святий Андрій все полишив та став його учнем. А коли Сам Христос прийшов на Йордан, щоб охреститися від Іоана, тоді Андрій разом зі своїм земляком Іоаном Зеведеєвим (майбутнім апостолом Іоаном Богословом) послідували за Месією. Пізніше до них приєднався і брат Андріїв, Петро.
Апостол Андрій невідступно був поруч з Ісусом Христом упродовж всього Його земного служіння. Разом з іншими учнями святий Андрій удостоївся бачити Господа після воскресіння та бути присутнім на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши учнів, вознісся. Після зішестя Святого Духа на апостолів святий Андрій пішов із проповіддю у північні країни.
Відвідав він багато різних країн, дійшовши до самого Чорного моря та Дунаю. Проповідував святий Андрій також у Скіфії, на землях, на яких пізніше постане і наша Україна-Русь – аж до Криму, північного Причорноморʼя та Подніпровʼя. Було це у другій половині І століття після Різдва Христового.
Тому ми по-особливому шануємо цього святого апостола. Він приніс віру Христову, слово Боже на наші землі. Собор Київської митрополії 1621 р. іменує його «апостолом українським», засвідчуючи гідність нашої Помісної Церкви як такої, що серед інших давніх Церков отримала свій початок від апостола.
Відтак, ми маємо історичні підстави іменувати апостола Андрія Першозваного основоположником Української Православної Церкви, бо хоча хрещення цілого народу нашого сталося майже тисячоліттям пізніше, але засіяв зерна віри та створив перші християнські громади в землях, які є Україною, саме він – перший з апостолів Христових.
Коли згадуємо апостола Андрія, ми замислюємося не лише про давню історію, а й про власну духовну спадщину. Бо саме з його проповіді на дніпровських пагорбах бере свій початок та глибока традиція, яку нині продовжує наша незалежна помісна Православна Церква України.
Ця подія утвердила наш народ у вірі, а відтак ми згадуємо також наші молитви, боротьбу й сподівання щодо автокефалії. І Господь дав нам цей великий дар – мати свою єдину незалежну й визнану помісну Українську Православну Церкву. Одним із критеріїв, важливих для розбудови помісної Православної Церкви традиційно вважається апостольське благовістя. І ми, українці, маємо це благовістя – адже, згідно з літописанням, святий апостол Андрій Першозваний проповідував на українських землях ще 20 століть тому.
Також він, як каже нам літопис, благословив місце, де пізніше збудовано Київ, і промовив, що тут постане велике місто, у якому засяє Божа благодать. І сьогодні, коли ми дивимося на золотоверхий Київ, стає зрозуміло: його слова здійснилися, а віра, яку він посіяв, пустила глибоке коріння в серцях поколінь.
У непрості часи випробувань ми знову й знову звертаємося до святого Андрія з молитвою: про захист України, про силу та стійкість нашого народу, про мудрість та духовний розвиток Помісної Церкви. Ця молитва звучить особливо щиро, бо ми добре знаємо, як багато викликів стоїть перед країною й Церквою. Та разом із тим віримо: пройшовши всі труднощі, ми станемо ще сильнішими у вірі та любові.
Апостол Андрій нагадує нам: любов – це головна Божа наука, найтяжча й водночас найнеобхідніша заповідь. Лише любов здатна зцілити, об’єднати й привести до спасіння. Тож у день його пам’яті просімо Господа навчити нас любити – щиро, жертовно й віддано. Святий апостоле Андрію Першозваний, будь і надалі заступником українського народу та покровителем нашої Православної Церкви та моли Бога за нас!
Інші записи
Вшанування памʼяті Євгена Коновальця
