Божественна літургія у Свято-Троїцькому кафедральному соборі у 25-ту неділю після Пʼятдесятниці

Сьогодні, у 25-ту неділю після Пʼятдесятниці, коли Церква вшановує апостола Андрія Першозваного, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії.

Другу, соборну літургію, очолив настоятель протоієрей Іван Телятинський, якому співслужили: протоієрей Любомир Малофій, протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протодиякон Петро Стецюк, який прочитав Євангеліє дня, і протодиякон Михаїл Мельник, який прочитав Апостола дня. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.

Проповідь перед Причастям вірних виголосив отець Василій, а вкінці Богослужіння до парафіян собору з повчальним словом звернувся настоятель отець Іван і привітав усіх іменинників з Днем Небесного Покровителя.

У нашому земному житті ми дуже часто ставимо ті самі запитання, які лунають у сьогоднішньому недільному Євангелії: що потрібно людині для вічного життя? І відповідь не така складна, як ми інколи думаємо. Життя вічне неможливе без Бога, а Бог — це Любов. Але, живучи на землі, ми часто шукаємо Бога так, ніби можемо Його «привласнити», використати для своїх бажань, замість того, щоб відкрити Йому серце.

Саме тому Спаситель подає притчу про милосердного самарянина. Ця притча показує, що неможливо виконати Божі заповіді, якщо поруч немає місця для ближнього. Адже любов до Бога нерозривно пов’язана з любов’ю до людей. Самарянин робить те, чого не зміг зробити ні священник, ні левит: він зупиняється, витрачає свій час, свої ресурси, обробляє рани пораненого та доводить його до безпечного місця. Милосердя завжди вимагає жертви, і він не злякався цієї жертви.

І ось тут відкривається головний зміст. Самарянин теж був у дорозі, мав свої плани, свої справи, але для нього важливим стає той, з ким він навіть не знайомий. Це і є справжня любов — коли людина перестає бути центром власного світу й бачить потреби іншого.

Так само і в нашому житті. Ми можемо багато думати про вічність, говорити про духовне, шукати спасіння, але якщо забуваємо про тих, хто поруч, — ми втрачаємо сам шлях. Вічне життя починається вже тут, на землі, у маленьких, але щирих вчинках любові. У безкорисливому добрі, у милосерді, у здатності зупинитися заради іншого. Саме так відкривається шлях до Бога, Який є Любов.

Апостол Андрій Першозваний – один з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, син рибалки Йони та брат святого апостола Петра, перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський та Апостол Український. Святого також вважають покровителем рибалок і ремісників. Його першозвання походить від грецького слова «πρῶτος» (перший) і «κλῆσις» (покликання), що можна перекласти як «покликаний першим».

Святий народився у Вифсаїді біля Генісаретського озера. Подорослішавши, він став учнем Іоана Предтечі. Він зі своїм братом апостолом Петром були одними з перших, хто відгукнувся на поклик Ісуса (Мф. 4:18-20).

Дванадцять апостолів Ісуса розділили між собою країни, куди вони понесуть людям євангельську проповідь, обертаючи їх у християнську віру. Святому Андрію дісталися країни Малої Азії, Чорноморського узбережжя, Фракія, Македонія, Скіфія.

Преподобний Нестор Літописець у «Повісті временних літ» розповідає про апостола Андрія, який для українців направду має велике значення. За Переданням, звершуючи свою місію, апостол дійшов до річки Дніпро та пристав біля Київських гір, де пророкував, що на них засяє благодать Божа та з’явиться велике місто із багатьма церквами. Його пророцтво справдилося, адже на цих горах пізніше виріс золотоверхий Київ – а святий апостол став начебто його «хрещеним батьком».

На своєму шляху святий Андрій Першозваний зазнав чимало скорбот і мук від язичників: його виганяли із міст, побивали. У Синопі його побили камінням, але, залишившись неушкодженим, вірний учень Христовий невтомно ніс людям проповідь про Спасителя.

Останнім містом, куди прийшов апостол Андрій Першозваний, було грецьке місто Патрас. Багато чудес Господь явив через учня Свого в цьому місті. Недужі отримували зцілення, сліпі прозрівали. По молитві апостола одужав тяжко хворий Сосій, знатний городянин; покладанням апостольських рук була зцілена Максимілла, дружина правителя міста, та його брат Стратоклій.

Звершені апостолом дива та його полум’яні промови просвітили істинною вірою майже всіх громадян міста. Незважаючи на чудеса зцілень та воскресінь, Патрський правитель чинив опір християнській вірі та в гніві наказав стратити апостола Андрія. Апостол Андрій Першозваний помер мученицькою смертю – його розіп’яли на хресті у формі літери «Х», який отримав назву «Андріївський хрест».

Два дні апостол з хреста навчав присутніх навколо. Люди, які слухали його, всією душею співчували йому та вимагали зняти святого апостола з хреста. Розіп’ятий святий висловив хвалу Богові та промовив: «Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест і розіп’ятого на ньому апостола. Святий апостол Андрій Першозваний не відмовився від своєї віри навіть під час мук і коли сяйво зникло, він віддав свою душу Господеві. Це сталося в 62 році.

На місці розп’яття святого апостола було споруджено величний Собор Андрія Першозваного, найбільший храм у Греції.

Приблизно за 3 століття мощі святого апостола Андрія Першозваного перенесли до Константинополя та помістили в храмі Святих Апостолів поряд із мощами святого апостола і євангеліста Луки та апостола Тимофія.

Величаємо тебе, апостоле Христів Андрію Першозваний і шануємо болісті і труди твої, ними ж потрудився єси у благовісті Христовім!