Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив всенічне бдіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні двадцять пʼятої неділі після Пʼятдесятниці, апостола Андрія Першозваного.
Високопреосвященнішому владиці співслужили: настоятель собору протоієрей Іван Телятинський, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк і протодиякон Михаїл Мельник.
Щороку напередодні дня вшанування пам’яті святого апостола Андрія Першозваного (30 листопада за новоюліанським календарем) порушується тема «ворожіння на Андрія». У народі побутує повір’я, нібито саме в цю ніч дівчата можуть дізнатися свою «долю», зазирнути в майбутнє, передбачити, яким буде їхнє подружнє життя тощо.
Церква не схвалює цього. Постать святого апостола Андрія Першозваного ніяк не пов’язана з ворожіннями. А самі ворожіння, викликання духів померлих та інші різновиди магії є гріхом і прямо забороняються в Писанні: «Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19: 31).
Чому Церква вважає ворожіння гріхом? Тому що вони не наближають до Бога, а навпаки – віддаляють від Нього, апелюють та покладають надію не на Господа, а на якісь інші сили (на бісів, демонів, духів), наділяють надприродними силами певні предмети, явища тощо. Усе це заперечує Бога, нівелює довіру до Нього, віру в Його Промисел, у добро. Коли віра в Бога у людини є слабкою, бере гору маловірство, і тоді «богами», ідолами та іншими об’єктами для вірувань людини стає все що завгодно, але не Бог. Це є гріх Боговідступництва, зневіри, марновірства.
Людина – це єдність душі та тіла, а тому для духовного життя потребує духовного Батька, Друга, Наставника, Лікаря. Або все це втілює Бог, або людина шукає опору в інших речах, щоби заповнити духовну порожнечу. І тоді вона дуже легко входить у світ «магії», забобонів і язичницьких практик. Що насправді роблять усякого роду ворожіння, передбачення, розкладки карт, гороскопи та інша подібна «магія»? Замість Бога вони «малюють» майбутнє для інших. Людина, котра ворожить, в уяві ставить себе вище від Бога, а та, хто просить ворожити, довіряє не Богові, а покладає надію на іншу випадкову людину.
Маловірство – ось справжня причина усіляких гадань та ворожінь. Через маловірство, недовіру до Бога людина довіряється волі якоїсь конкретної людини (ворожці, провидиці, автору гороскопів тощо). Або ж надає містичного, надприродного значення певним предметам, явищам. А що це, як не ідолопоклонство? А Господь заповідав: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій» (Вих. 20: 4).
Спроби дізнатися про своє майбутнє, передбачити певні події не принесуть душевного спокою та навіть можуть зашкодити, адже це гріх, який людина бере на свою душу. Варто пам’ятати, що явити майбутнє може лише Бог Своїм пророкам та святим. Ми ж як християни маємо з довірою віддавати себе у руки Господа в усьому, що стосується майбутнього, бо лише Йому воно відоме. «А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся» (Лк. 12: 7).
30 листопада, в останній день осені, ми вшановуватимемо пам՚ять святого апостола Андрія Першозваного, який невідступно супроводжував Ісуса Христа упродовж всього Його земного служіння, удостоївся бачити Господа після воскресіння та бути присутнім під час Його вознесіння. А після зішестя Святого Духа, коли апостоли розійшлися різними землями, аби проповідувати слово Боже, Андрій Першозваний вирушив у Скіфію – землі, на яких пізніше постала наша Україна-Русь. Саме з його вуст наші пращури дізналися про Бога та Його чудеса, завдяки апостолу Андрію вони наверталися до Христа. Тож щиро запрошуємо вас до наших храмів на святкові Богослужіння та спільну молитву!
«За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29) – говорить Господь наш Ісус Христос. Щоразу, звершуючи чудо, непояснюване з точки зору людського досвіду та законів природи, зцілюючи невиліковно хворих, сліпих, паралізованих чи оживляючи навіть померлих, Спаситель згадував про силу віри та вказував, що це віра в Господа спасла цих людей, зробила чудо можливим.
І донині люди потребують та прагнуть чудесної допомоги у своєму житті, адже розуміють, що їхні власні сили є вкрай обмеженими та немічними у цьому світі. І часто люди навіть думають, що вірять в Бога – але чи справді довіряють Йому, чи правдивою, міцною, дієвою є їхня віра? Чи не розчаровуються, не зневірюються, не нарікають раптом на «відсутність допомоги»? Чи не випробовують Його? Чи не перекладають на Нього власні обов’язки та чи не звинувачують у «несправедливості», «відстороненості», «байдужості»? Яка реальна міра саме особистої віри?
Щира та правдива відповідь на останнє запитання відобразить те, чому у людському житті саме нас особисто складається все так, як є. У що саме вірить людина? Чи Бог для неї на першому місці чи щось інше? Чи постійною є людина у своїй вірі? Як часто відчуває недовіру, зневіру? Кого звинувачує у всіх бідах? І що саме робить, аби вірити?
Віра в Бога не дарується просто так. Вона потребує свідомої волі людини, щирості, довіри, дії. Віра подібна до вогню, який має полум’я, дає світло та тепло. Коли вона «горить», то гріє й освітлює довкола: віра виявляє себе назовні у ділах, у виконанні Божих заповідей, у справах милосердя та любові. Євангеліє подає нам і образ слабкої віри – це світильник, який не має масла, не має оливи, яка би підживлювала вогонь та світло. Тож коли віра не буде підживлюватися добрими справами та милосердям, то буде гаснути, особливо, коли стикатиметься з випробуваннями.
Прикладів виявлення чудесної сили віри у Священному Писанні – безліч. Дуже промовистою є оповідь про ходіння по воді апостола Петра, який під час бурі на заклик Ісуса Христа виходить із човна та йде по хвилях до Спасителя. Однак у мить, коли життєвий досвід підказав, що водою ходити неможливо, віра Петра ослабла, і він став тонути. Петро дозволив сумніву опанувати його душу та втратив чудесну здатність, надану вірою. Але потім, усвідомивши, що відбувається, Петро просить Господа врятувати його. «Ісус зараз же простяг руку, – каже Писання – підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14: 31).
Мало віри – тому і сумнів. І чим більше сумнівів – тим менше віри, і тим небезпечніше. Віра, як місток, сполучає нас із Богом, відновлює ту єдність, яка від початку була закладена в нашу природу Творцем та яку через недовіру, через сумнів, посіяний змієм, втратили наші прабатьки. Коли наша віра жива та діяльна, вона дає людині благодатну силу. Ця сила віри дозволяє людині протидіяти силам, яких не може самостійно подолати, звершувати чудеса – тобто речі, які стоять понад природними здібностями та фізичними можливостями. Адже віруюча людина відкриває себе для благодатної сили та дії Божої.
Хто справді щиро довіряє Богові, того віра не буде залишена без відповіді. «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29) – промовляє Спаситель не лише до зцілених Ним понад два тисячоліття тому людей, а й до всіх нас, даючи також цю настанову: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне… не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 20).
Довіряймо Господу! І коли матимемо тверду віру, то навіть неможливе для людини – стане для нас можливим. Як стало можливим апостолу Петру вийти з човна та піти по воді назустріч до Христа. Тож хоча й нині довкола нас, навколо України, ніби зібралася темрява зла та бурхливі хвилі намагаються потопити нас та зневірити – маємо вірити, що ми не полишені, ми не самотні, ми не потонемо. Бо з нами Бог!
ПРО СТРАШНИЙ СУД
Про останній, Страшний Суд Свій над усіма людьми при другому Своєму пришесті Ісус Христос учив так. Коли прийде Син Людський у славі Своїй та всі святі ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відокремить одних людей від інших (вірних і добрих від безбожних і злих), подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець (праведників) праворуч Себе, а козлів (грішників) ліворуч.
Тоді скаже Цар тим, що стоять праворуч від Нього: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене».
Тоді праведники запитають Його із смиренням: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?». І Цар скаже їм у відповідь: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших (тобто для убогих людей), Мені зробили».
Потім Цар скаже і тим, які ліворуч: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене».
Тоді і вони скажуть Йому у відповідь: «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці, і не послужили Тобі?». Але Цар скаже їм: «Істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили». І підуть вони на муки вічні, а праведники в життя вічне.
Великим і страшним буде цей день для кожного з нас. Тому і суд цей називається Страшним: відкриті будуть перед усіма наші діла, слова та найпотаємніші думки та бажання. Тоді вже ні на кого нам надіятися, бо Суд Божий праведний, і кожен отримає за ділами своїми (Див.: Мф. 25:31—46).
Інші записи
Вшанування памʼяті Євгена Коновальця
