Сьогодні день поминання всіх, в Україні голодом заморених

Молитва заради пам’яті невинно замордованих голодом українців!

В Івано-Франківську вшанували пам’ять жертв голодоморів в Україні. У Меморіальному сквері громада міста та духовенство молилися за всіх невинно замордованих голодом українців.

Спричинений московськими катами голодомор в Україні 1932-1933 років – геноцид проти українського народу!🕯️

У спільній молитві пом’янімо всіх жертв голодоморів в Україні, запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі! Пам’ятаймо, що то був не голод через неврожай чи природні катаклізми. Це був свідомо організований, штучний голодомор – сплановане кремлівською владою вбивство голодом конкретних людей – українців, приречення їх на страшні муки. Це був акт геноциду нашого народу.

Кати України морили голодом і старих, і малих, і жінок, і чоловіків. На родючому чорноземі в жахливих муках від голоду вимирав працелюбний український народ. Так ламали його волю, дух, віру, прагнення. Сталінський режим через насильницьке вилучення запасів та їжі, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні з життям. Чому? За що?

За те, що ці люди народились українцями, були представниками волелюбного та самобутнього народу, який прагнув власної незалежності, проголосивши гасло: «Геть від Москви!». Аби забрати майбутнє в Української незалежної держави, її землі окупувала радянська безбожницька влада, розпочавши на них масові репресії, терор, депортації, а її народ морили голодом.

Сьогодні ми схиляємо голови у молитві за душі мільйонів загиблих від голодоморів українців, за душі мільйонів наших співвітчизників, яких замучили та вбили голодом. Вічна пам՚ять жертвам Голодомору-геноциду!

Пам’ятати дуже важливо, навіть необхідно. Без пам’яті людина – ніби відірваний листок, загублений у просторі й часі, безпорадно гнаний вітрами в різні боки. Пам՚ять визначає самосвідомість кожного з нас, вона є тим містком, що сполучає наше минуле з сьогоденням, дає розуміння, хто ми є нині, підказує, як повинні діяти. Подібно й пам՚ять колективна, народна, національна – визначає, хто ми є як народ, чого прагнемо, за що боремось, чого маємо уникати та з чим не повинні миритися.

Пам՚ять про замордованих голодом наших земляків потрібна нам зараз не лише для виявлення жалю та співчуття за мільйонами жертв тогочасної трагедії, організованої та спланованої в минулому столітті кремлівським сталінським режимом, не лише для засудження цього злочину геноциду – масового вбивства українців, але й для того, щоби усвідомити: тодішня війна проти українського народу з боку кремлівської тиранії не завершилась, вона продовжується та досі вбиває.

З того самого Кремля, в якому у ХХ столітті Сталін та його поплічники прирікали на смерть мільйони українців – тепер, у ХХІ, продовжують віддавати накази, які щодня вбивають наших братів і сестер. Як тоді у волелюбному українському народі кремлівські вожді бачили загрозу своїй тоталітарній владі – так і тепер без панування над Україною їхні ідейні спадкоємці не бачать власного майбутнього.

Війну Сталіна нині продовжив Путін. Тоді голодомор був однією з форм геноциду щодо українського народу. Причому, не один голодомор, бо їх, свідомо спланованих більшовицькою владою, штучних масових голодоморів на території України було щонайменше три: в 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 роках. Тоді, окрім штучного голоду, українців винищували й іншими способами – знищенням культури, освіти, мови, Церкви. А потім ці всі злочини сховали ще на кілька десятиліть під тотальною брехнею, мовчанням, залякуванням.

Це робилося, аби стерти нашому народу пам՚ять. Не вдалося: пам՚ять українців про ті страшні події – у наших сьогоднішніх вчинках, у наших діях, у нашій боротьбі проти того самого ворога. Як не намагався цей ворог нас знищити та зламати, завдяки живій народній пам’яті його плани не здійснилися. І поки ми пам’ятатимемо, зберігатимемо правдиву історію нашого народу, знатимемо своїх справжніх ворогів і союзників, свої корені, історію, мову, батьківську віру – український народ існуватиме.

Голодомори – страшні, трагічні події в нашій історії. Це болючі рани в наших серцях та в нашій історичній памʼяті. У спільній молитві згадаймо усіх братів і сестер наших, хто загинув голодною смертю, ставши жертвою репресій кремлівського тоталітарного режиму. Хай пам’ять про всіх невинно закатованих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість та наснагу для зміцнення сил, аби протистояти злодіянням нинішнього кремлівського режиму на нашій, Богом даній, рідній землі.

Вічна пам՚ять всім, в Україні голодом замореним.