На восьмий день після Різдва Христового, Церква вшановує події обрізання Спасителя та наречення Йому імені Ісус.
Цим святкуванням ми продовжуємо ствердження тієї фундаментальної істини, що Боговтілення є справжнім, дійсним. Адже Син Божий не просто явився як дух чи видіння, але істинно воплотився, тобто прийняв у єдність Своєї божественної іпостасі повноту людської природи.
Прийняття Спасителем обрізання підкреслює справжність Його тілесної природи та Його приналежність, як Сина Людського, до народу Ізраїля. Саме від цього народу, від нащадків Авраама та царського роду Давида, Бог обіцяв дати світові Месію, тобто Помазаника – особливого Спасителя світу. Тож приналежність Богонемовляти, народженого у Віфлеємі від Духа Святого та Діви Марії, саме до роду Давида та до дітей Авраама, є однією з ознак виконання цієї пророчої обіцянки.
Сам обряд обрізання був встановлений Божим законом як знак приналежності до народу, з яким Господь уклав завіт. Бог обіцяє Аврааму та його нащадкам – не лише нащадкам за плоттю, але також і тим, хто наслідує віру, яку мав Авраам – що прийде Месія, Який спасе їх від влади гріха та від смерті. Обрізання символізувало собою принесення Богові жертви на знак укладеного завіту. Не забираючи у дитини самого життя, – як Господь не забрав життя Ісаака, якого Авраам мав принести в жертву, показуючи цим прообраз жертви Сина Божого, – цей обряд засвідчує присвячення дитини Господу.
У час Нового Завіту обрізання було замінене таїнством Хрещення, символіка якого залишається тією самою – людина віддає своє життя Богові, а Господь повертає це життя як оновлене та освячене. І людина вже належить не самій собі, але увійшовши в завіт з Богом, належить Йому так само, як народжена нова дитина належить до роду своїх батьків.
І під час старозавітного обрізання, і під час новозавітного хрещення відбувається символічна подія – дитина отримує власне ім’я. Це ім’я підкреслює унікальність особистості, якій воно дається, вирізняє цю особистість з-поміж всього іншого людства.
Тому і наш Спаситель на восьмий день отримує не лише обрізання, але як людина отримує також власне ім’я. Бог не має власного імені, бо немає нікого, подібного до Нього, від кого би це ім’я мало би Його відрізняти. Усі імена Божі, які ми знаємо з одкровення – такі, як Сущий, Господь, Вседержитель, Світло, Любов та інші – всі вони є не власними іменами Бога, як наші людські імена, але є свідченням якостей Божої природи та Божої дії щодо світу та людини.
Але ставши через втілення та Різдво істинною людиною, Син Божий отримує і власне людське ім’я. Однак ім’я це не є довільно обраним, як часто стається серед людей, коли нарікають ім’я через милозвучність або в пам’ять про рідних чи про відомих осіб. Ім’я для Богонемовляти було вказане ангелом Йосифу ще до народження Спасителя.
Ім’я це – Ісус, що в перекладі з давньої єврейської мови означає «Сущий є спасіння». Таке ім’я вказує на істинну Божественну природу Христа, адже Він, як Син Божий є Сущим, тобто Він має джерело буття Сам у Собі. Він не сотворений, але предвічно народжується від Отця та має з Ним єдину природу. Водночас це ім’я вказує на служіння, для якого призначене Богонемовля Ісус – бути Спасителем світу. Бути тим Агнцем, Який візьме на Себе всі гріхи та через хресну жертву очистить їх.
Восьмий день для обряду обрізання та для наречення імені обраний теж не випадково. Бо як ми знаємо, біблійний вимір земного часу здійснюється за седмицями. Відтак восьмий день стає ніби виходом поза коло земних седмиць. Восьмий день символізує собою завершення звичайного циклу часу, який вимірюється седмицями, і він стає першим днем нової, вічної реальності. Саме тому Спаситель воскрес у перший день тижня, і цей день ми, як християни, завжди особливо вшановуємо. Бо він є восьмим днем седмиці, символічним завершенням тимчасового буття через перехід до буття вічного, до дня невечірнього, безкінечного, яким є життя у вічному божественному світлі Царства Небесного.
Відтак обрізання, яке здійснювалося на восьмий день, було прообразом жертви та нового життя, яке Христос у перший після закінчення тижня день подає всьому людству, коли воскресає з мертвих. І тому ми, як християни, бачимо не лише випадковий збіг, але таємниче нагадування в тому, що світська традиція початку нового року припадає саме на сьогодні, коли Церква вшановує глибоко символічні події з життя Господа Ісуса Христа – обрізання та наречення імені.
Для нас, як вірних, новий рік не має значення сам у собі, бо не на плин часу ми покладаємо свою надію, як це часто роблять зовнішні. Вони, проживши рік попередній та побачивши в ньому не лише радість, але й горе та вияви зла, хочуть сподіватися, що наступний рік буде кращим лише в силу того, що він – новий. Але для нас, як християн, новий рік є тим моментом, коли ми дякуємо Богові за всі блага, отримані нами від Нього раніше, а також просимо прощення за все недобре, що нами було за попереднє життя зроблене. І, зустрічаючи новий рік, ми не на переміну календарної дати сподіваємося, але на Бога, та Його просимо благословити наше подальше життя Своєю милістю та всіма необхідними благами духовними та матеріальними. Разом з тим, згадуючи символізм восьмого дня від Різдва Христового, в який починається цей календарний рік, ми маємо утвердитися в надії на Ісуса як істинного Месію, правдивого Спасителя світу. Бо втілений Син Божий – єдиний, хто дає нам викуплення від гріхів, Хто рятує від рабства злу та Хто вводить у вічне блаженне життя.
Тому для нас, як для християн, новий рік життя на землі є не просто новим періодом, який настає в силу природного закону, але має бути часом для творення добрих діл. Часом, який ми свідомо використаємо для того, щоби, йдучи за Христом і виконуючи Його заповіді, наближатися до вічного блаженного життя.
І сьогодні, зібравшись у святковий день на урочисте Богослужіння, виявляючи у такий спосіб нашу віру та надію, ми підносимо подячні молитви Господу за всі блага, які Він дарував нам у минулому році. Ми просимо нашого Спасителя бути милостивим і простити наші гріхи та провини, які були нами вчинені раніше, та допомогти нам виправитися та очиститися. Аби новий рік нашого життя, завдяки благодатній допомозі нашого Творця, наповнювався добрими справами та був для кожного сходинками, що ведуть до блаженної вічності у Царстві Небесному.
Але для того, щоби рік новий був кращим, не достатньо просто мати сподівання – ми самі своєю вірою та своїми справами, які втілюють цю віру в життя, повинні наповнювати цей рік добром. І прикладом нам у цьому слугує святитель Василій Великий, пам’ять якого ми нині вшановуємо. Бо він був великим проповідником істини, непримиренним борцем з різними лжевченнями, який сам мав глибоку непохитну віру та від цієї віри, як з невичерпного джерела цілющої води, подавав зміцнення у вірі багатьом навколо. І не лише подавав зміцнення віри в час порівняно недовгого власного земного життя, але продовжує це служіння протягом століть аж донині – продовжує через свої писання та через своє молитовне заступництво як святий Божий.
Тому, вшановуючи у перший день нового громадянського року пам’ять Василія Великого, ми просимо цього Божого угодника та видатного світильника віри православної зміцнити нашу віру. Щоби і в цьому новому році, тримаючись істини та втілюючи її в наше власне життя, ми гідно провели час, відведений нам, примножуючи світло, добро та правду серед людей та цим прославляючи Бога.
Святитель Василій Великий заслужено має одне з найбільш почесних місць й іменується вселенським вчителем. Бо він і Богословською працею, і аскетичними подвигами, і служінням Церкві, своїм поясненням тайн віри й настановами зробив надзвичайно великий внесок у розбудову всіх аспектів церковного життя.
Святитель Василій Великий жив у IV столітті, був видатним богословом, захисником Істини перед нападами єресей, талановитим проповідником і гідним наслідування ієрархом. Хоча прожив він порівняно недовге життя, менше 50 років, але за цей час звершив багато видатних справ на благо Церкви та тому вшановується серед великих святих.
Народився майбутній святитель у знатній заможній родині, яка славилася благочестям. Його батька теж звали Василій, він був відомим ритором, а мати Емілія й бабця Макрина суттєво вплинули на формування духовності й укріплення віри майбутнього святителя. У родині було десятеро дітей, і п’ятеро з них були зачислені до лику святих.
Святий Василій Великий здобув прекрасну різнобічну освіту: філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, також він мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині. Близько 357 року повернувся на батьківщину, у рідну Кесарію, де вирішив стати на шлях аскетичного життя. Він роздав майно бідним, подорожував разом із християнськими подвижниками, тлумачив людям Писання, укладав правила морального життя, засновував духовні обителі.
Саме святого Василія Великого називають батьком грецького чернецтва, адже його правила чернечого життя є зразком для уставів у монастирях. Єпископську хіротонію в Кесарії він прийняв, коли йому було 40 років. Проповіді він виголошував щодня, часто двічі: вранці та ввечері. У цей час святитель уклав чин Божественної літургії, яким ми й досі послуговуємося, звершуючи літургію за ним кілька разів на рік. Святим написані також численні богослужбові твори, бесіди, тлумачення, звернення тощо.
Дев’ять років його архієрейства були, мабуть, найскладнішими роками його життя, позначені зіткненнями зі світською владою, яка тоді підтримувала єресь аріанства, різними протистояннями, підступами та випробуваннями. Проблеми зі здоров’ям та скорботи пастирського служіння рано виснажили його. Упокоївся святий Василій Великий 1 січня 379 року, не проживши й 50-ти років.
Спочилого Василія Великого поховали в гробниці отців Церкви, серед його попередників по Кесарійській кафедрі та мощів чесних мучеників. Церква одразу стала вшановувати його пам’ять та робить це донині.
Ще раз сердечно вітаємо всіх вас, дорогі брати та сестри, зі святами, та бажаємо благословенного нового року. Який, за милістю Божою, нехай стане роком утвердження справедливості та миру. Слава Богу нашому за все! Амінь.
Великий святителю отче Василію, преславний Вселенської Церкви учителю, моли Бога за нас!
Інші записи
