Святкове Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

Вітаємо всіх з великим святом на честь Входу Господнього в Єрусалим, з Вербною неділею!

З нагоди свята, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії за чином свт. Іоана Золотоустого.

Першу Божественну літургію очолив ієрей Олександр Бедрій. Отцю співслужили протодиякон Микола Повх, диякон Василь Томко, і диякон Андрій Сиротюк.

Другу, соборну літургію, очолив протоієрей Іван Телятинський. Отцю-настоятелю співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк, і протодиякон Михаїл Мельник. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.

Під час Богослужіння лунали особливі молитовні прохання за захисників і захисниць України, за владу та побожний народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Батьківщини та мирних жителів; віряни вознесли спільні молитви до Спасителя за мир в Україні.

Проповідь перед Причастям вірних виголосив отець Петро Гава, а вкінці Богослужіння до парафіян собору з повчальним словом звернувся настоятель отець Іван, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.

Ми сьогодні символічно долучаємося до тих людей, які щиро вітають Спасителя. Ми теж несемо віття дерев і прославляємо Христа. Бо Він йде на переможний бій зі злом, і цим надихає нас боротися зі злом у нашому житті, усвідомлюючи, що разом з Христом, з нашим Господом, і ми станемо переможцями.

Майже дві тисячі років тому народ зустрічав Ісуса Христа як Царя, як Месію, але не усвідомлюючи, що Його царство не земне, а духовне, і слава Його не тимчасова, а вічна, Божественна, переможна. Ми ж із вами, дорогі брати та сестри, є вже свідомими Христовими послідовниками і добре розуміємо, Кого ми зустрічаємо та вітаємо в цей день.

Ми зустрічаємо Царя, Який сказав: «Царство Моє не від світу цього… Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого» (Ін. 18:36, 37). Влада Його — незмінна та незнищенна, слава Його явлена не від людей, але дана Йому від Отця Небесного заради великої жертви Сина Божого на хресті.

Ми зустрічаємо Переможця над злом і смертю. Бо Своїм смиренням перед волею Отця Небесного Христос перемагає не просто ворогів, але корінь зла — гординю, яка скинула з небес бунтівних ангелів та вигнала з раю наших прабатьків.

Ми зустрічаємо Того, Хто свідчить істину, свідчить про виконання Божого задуму, сповіщеного через пророків. І через це свідчення Господь знову являє нам силу істини: вона не потребує ані палкого доведення тим, хто з нею не погоджується, ані численних доказів, які би переконали тих, хто має сумніви, ані наявності багатьох послідовників, щоби залишатися істиною.

Після воскресіння Лазаря у Вифанії Господь наш Ісус Христос іде до Єрусалима, щоб звершити Пасху — той великий спомин визволення ізраїльського народу з єгипетського рабства, але тепер уже не як звичайний паломник, а як Той, Хто Сам є істинним визволенням для людини, для кожного з нас. І народ, який ще зовсім недавно бачив чудо воскресіння, зустрічає Його як Царя, вигукуючи: «Осанна Сину Давидовому!», тобто: «Спаси нас, Сину Давидів», вкладаючи у ці слова свої надії, свої очікування та своє людське розуміння спасіння.

Але в цьому крику, який здається таким щирим і сильним, уже приховується певна трагедія, бо світ того часу, як і світ сьогоднішній, хоче бачити перед собою Царя, Який буде володіти їхнім життям, Який буде вирішувати їхні проблеми, Який буде відповідати їхнім уявленням про силу та велич, але водночас цей самий світ не здатний розпізнати Бога, Який уже прийшов, Який не просто об’явив Себе у чудах, але Який тихо та смиренно входить у людське життя, перебуває поруч у скорботах і радощах, у буденності та боротьбі, у всьому тому, що складає наше щоденне існування.

Тому і не дивно, що ті самі люди, які сьогодні вигукують «Осанна», вже зовсім скоро будуть кричати «Розіпни Його», бо між цими двома криками лежить не зміна Бога, а незмінність людського серця, яке не захотіло піти далі, не захотіло прийняти хрест разом із Христом, не захотіло зрозуміти, що справжнє спасіння починається не з зовнішніх змін, а з внутрішнього преображення.

Євангельська подія входження Господнього в Єрусалим та всі пов’язані з нею подальші події хресних страждань та розп՚яття Спасителя, смерть та Воскресіння — дають нам впевненість у тому, що блага й довершена воля Божа виконується і в наш час так само, як і в час земного життя Спасителя. І як тоді вона не була зрозуміла очевидцям та сучасникам, і лише згодом вони усвідомлювали сенс і значення того, що сталося, так і тепер ми лише з плином часу розуміємо та приходимо до осмислення того, яке значення та який сенс є у подій, у вирі яких живемо нині.