Вечірнє Богослужіння напередодні поминальної суботи. Очолює протоієрей Роман Василиків.
Третя субота Великого посту є поминальною. Тож ми будемо поминати у своїх молитвах тих, хто вже завершив свій земний шлях: спочилих рідних, близьких, друзів, знайомих і тих, кого ми особисто не знали, але хто відомий Богові. Піднесімо молитви за всіх наших братів і сестер у Христі, за всіх полеглих воїнів та безвинно вбитих — не лише в далекі часи, а й у теперішні.
Смерть не є природною для людини, вона – наслідок дії зла, яке увійшло в нашу природу через гріхопадіння. Тому смерть завдає нам стільки страждань, приносить стільки горя. Але горе наше, нашу скорботу через те, що розлучилися з нашими рідними та близькими, ми долаємо усвідомленням того, що смерть є тимчасовою, що вона не означає зникнення з буття та не може навічно віддалити нас від тих, кого ми любимо.
Біль та горе, які є супутниками смерті, ми перемагаємо вірою у воскресіння та життя майбутнього віку, де вже немає ані скорботи, ані зітхання. Тому в цей особливий поминальний день ми просимо у Господа подати усім спочилим прощення провин вільних і невільних та блаженне вічне життя у Царстві Небесному.
Щоб подати онлайн-записки за упокій рідних та близьких на поминальну суботу, необхідно перейти за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdiVm__Yl1gMiDjgnmJN_P8ZyR8kVZk2CcjSsJwufFefn1riQ/viewform
Святість посту є дуже давньою. «Піст давніший за всі закони, — зауважує вселенський учитель Церкви Христової, святитель Василій Великий. — Він такий давній, як саме людство. Він прописаний ще в раю, бо Адам отримав цю першу заповідь: «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього!» (Бут. 2:17).
Піст — це стриманість, і саме це було єдиною умовою, єдиним проханням Творця до наших прабатьків у раю, єдиною тоді Божественною заповіддю. Як ми знаємо з Писання, Господь дав першим людям заповідь, яка у сутності своїй була першим постом, першим правилом стриманості. Цю заповідь Творець дав не для того, щоби в чомусь обмежити Адама та Єву, але задля того, щоби вони могли добровільно виявити свою любов до Нього.
Виконуючи заповідь стриманості, люди мали виявляти ту свободу волі та дії, які дарував їм Господь. Адже якби Творець не дав ніякої заповіді, то люди не моли би добровільно утвердитися в добрі та виявилися би подібними до решти видимого творіння, яке існує без свободи, бувши зв’язаним законом природної необхідності. Тож давши заповідь посту, Бог дав Адаму та Єві здатність добровільно виявити своє ставлення до Нього, свобідно виявити свою любов і довіру. А через це — утвердитися в добрі та завдяки спілкуванню з Ним, як Творцем, зростати у досконалості аж до обоження.
Натомість Адам та Єва спокусилися на інший шлях. Змій запропонував їм не старанням і не послухом, але крадіжкою досягти обоження. Не отримати його працею, але привласнити його, як вкрадений скарб. Цей шлях хоча і видавався людям більш простим, насправді виявився оманою. Бо не можна досягти добра, відкидаючи джерело добра — нашого Творця.
Святитель Василій Великий вважає, що саме життя в раю було прикладом постування. Не лише тому, що перші люди жили там подібно до ангелів і вільно постійно спілкувалися з Богом, дотримуючись Його єдиної заповіді, але й тому, що до спокуси дияволом вони не знали нічого гріховного, не знали страшної ціни віддалення від Творця. І тому, аби відновити Богоспілкування та Богопізнання, аби викорінити гріх із власної душі та повернути собі душевний мир із Богом — ми потребуємо посту.
Як стародавня настанова людству, піст був зафіксований вже у Старому Завіті. Знаємо і про Мойсея, що він завдяки постові зійшов на гору Синай, де Бог дав йому Закон, писаний на кам՚яних скрижалях. Знаємо, що й Сам Господь наш Ісус Христос постив протягом сорока днів перед початком Свого суспільного служіння та дав чіткі настанови, як потрібно постити.
Святитель Василій Великий про користь постування писав: «Піст родить пророків, кріпить сильних. Піст просвічує законодавців. Він добрий сторож душі, щирий приятель тіла, зброя для хоробрих, вправа для сильних. На війнах — дає мужність, у часі миру вчить спокою!». Не лише з духовної, а і з практичної точки зору піст є добрим. Василій Великий відзначав, що постування вкрай корисне для здоров՚я, для людських стосунків і навіть для добробуту: «Хто коли потерпів яку шкоду через піст на своїм майні? Переглянь сьогодні всю хатню обстановку, опісля ж перерахуй її знову: через піст нічого тобі не забракне з домашніх речей!».
Численні приклади зі Священного Писання закликають до посту, особливо в часи серйозних криз та війн. Бо піст — це не просто певні обмеження, це звільнення від усього зайвого, надмірного, нерозумного, неважливого. Піст — це час, коли ми відкидаємо багато другорядних речей, щоби зосередитись на головному — тому, що робить нас сильнішими, витривалішими та справжніми.
Нехай Господь допомагає кожному з нас гідно проходити шляхом не лише цього Великого посту, але і шляхом усього нашого життя. Щоби ми справді досягали тієї мети та досконалості, до якої були покликані.
У Святому Письмі та святоотцівській спадщині підкреслюється, що кінець історії людства буде пов’язаний не лише з моральним падінням, але й із побудовою глобальної, всеохоплючої системи влади, яка прагнутиме замінити собою Бога. В Одкровенні святого апостола Іоана Богослова ясно сказано, що настане час, коли влада зосередиться в руках одного правителя, і ця влада буде настільки тотальною, що «нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має знамено» (Одкр. 13:17). Святі отці завжди тлумачили ці слова не лише як символ, але як реальну історичну систему, що торкатиметься самої основи людського життя — можливості існувати. Царство антихриста не прийде раптово. Воно буде будуватися поступово, під виглядом зручності, прогресу, безпеки та «загального блага». Старці XX століття, зокрема з афонської традиції, говорили про час, коли гроші втратять свій звичний вигляд і стануть лише записом у системі, а відмова від готівки — це не просто економічна реформа, а етап формування єдиного контролю над людиною. Паїсій Святогорець, розмірковуючи про «електронні посвідчення» та цифровий облік, наголошував, що небезпека полягає не в самій технології, а в моменті, коли людина буде змушена прийняти її всупереч совісті, бо без неї вона не зможе жити, працювати чи купувати їжу. Єдиний світовий уряд, єдиний центр прийняття рішень та єдина система розрахунків розглядаються як зовнішній каркас цього царства. Гроші в такій системі перестають бути просто засобом обміну — вони стають інструментом послуху. Втрата доступу до системи означатиме фактичне виключення людини з життя суспільства. Саме в цьому контексті Церква бачить зв’язок між глобальною електронною системою та печаттю антихриста: печать — це не лише знак на тілі; людина буде поставлена перед вибором: або зовнішній комфорт і «право на життя» в системі, або вірність Христу з усіма наслідками.
Інші записи
Великоднє Богослужіння у храмі «Святої рівноапостольної княгині Ольги»
