Остання в цьому році вечірня з чином Пасії у нашому соборі. Очолив вечірнє Богослужіння настоятель собору протоієрей Іван Телятинський.
Отцю Івану співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, і протодиякон Петро Стецюк.
Шлях посту не простий. І коли ми здолаємо його, то увійдемо ще не у святкові дні торжества, хоча і розпочинаються вони зі спогадів про воскресіння праведного Лазаря та зі свята Входу Господнього в Єрусалим, але увійдемо в дні вшанування страстей Господніх, у дні спогаду про юдину зраду, про ганебне судилище над Месією та про Його страту на хресті.
І це також має нагадати нам, що хоча дорога свободи є важка, найважчим у ній є не початок, а завершення. Апостол Павло як образ християнського подвигу використовує аналогію з біговими перегонами, які були популярними і тоді, і нині. Можемо взяти цей образ та побачити, що коли починають багато учасників свій біг на тривалу відстань, то в перший час добре біжать усі. Але чим далі, тим менше є тих, хто продовжує біг успішно, бо втома та знесилення перешкоджають цьому. Однак здолати всю відстань може лише той, хто бігтиме до кінця. Так і спасіння досягають лише ті, хто шлях духовний проходить до кінця, хоча завершення його може бути ще важчим, ніж початок.
Сам Господь наш Ісус Христос пройшов шлях служіння Свого до кінця, завершивши його тим, що віддав Себе навіть на ганебну та болючу смерть на хресті. Він був похований у гробі, а Його супротивники у ту мить думали, що нарешті вони перемогли.
Однак неправда та зло, навіть коли і торжествують, то завжди лише тимчасово. Бо ніколи вони не можуть мати остаточної перемоги. Праведний Лазар, коли внаслідок хвороби помер, то смерть ніби перемогла його. Але Христос воскресив друга Свого та цим Бог переміг смерть та явив нам знамення майбутнього загального воскресіння.
Адже якщо Господь обіцяв, що звільнить людей від рабства та приведе у землю обіцяну — Він здійснив це, і ніяка сила не змогла зупинити Божого задуму. Коли Бог обіцяв, що диявол зазнає поразки, що голова змія буде стерта та знищена Сином Божим, що кайдани сатанинського рабства будуть розбити та ворота пекла зруйновані — то так і сталося.
І нині ми знаємо, що Бог обіцяє кожній людині, яка вірує в Христа та йде за Ним — перемогу та життя вічне. Тож хоча шлях духовний є тернистим і вузьким, хоча він є шляхом хресним, але шлях цей — до перемоги. І нехай на останніх кроках, на останньому подиху він зазвичай найскладніший, але це не повинне нас ані зламати, ані спричинити зневіри у можливості досягти перемоги правди.
Звісно, що своїми власними силами людина не може цілком подолати зло. Але неможливе для людей є можливим для Бога. І тому не самі собою, але покладаючи надію на Господа, ми переможемо.
Ми маємо позбутися тягарів: гнів та бажання помсти ближнім нашим, які вчинили проти нас щось зле — це є один з таких тягарів. Хто хоче пройти довгий шлях успішно, той не обтяжує себе багатьма речами, бо швидко знесилиться та зупиниться, не досягши завершення дороги. Хто хоче успішно пройти не лише час Великого посту, отримавши від нього духовну користь, але і весь свій шлях до спасіння, той має відкинути тягарі власних гріхів, засудивши їх. А відплату за гріх, вчинений ближніми, простивши їх самих, ми повинні залишити на праведний суд Божий, який неодмінно станеться для всіх.
Преподобний Ісаак Сирін називав піст «зброєю, підготовленою Богом». «Піст — колісниця, що виводить на небо. Піст — мати здоров’я», — навчає преподобний Єфрем Сирін. «Люблю піст, тому що він – мати смирення та джерело всякої мудрості», — зазначає святитель Іоан Золотоустий. А преподобний Іоан Ліствичник говорить: «Піст — сторож послухові, полегшення сну, здоров’я для тіла та ворота раю».
Інші записи
