Завершення паломницької поїздки по святинях Кіпру делегації Івано-Франківсько-Галицької єпархії

На завершення паломницької поїздки по святинях Кіпру, делегація Івано-Франківсько-Галицької єпархії мала приємну неочікувану зустріч із Предстоятелем Кіпрської Православної Церкви Георгієм, Архієпископом Нової Юстиніани і всього Кіпру, який очолює Священний Синод, найвищий церковний орган Кіпр, і який благословив гостей на щасливе повернення додому. Франківське духовенство, у свою чергу, щиро подякувала за гостинність, сердечне прийняття та за можливість спільної молитви.

Паломники відвідали: святиню Ферапонта, храм всіх святих Кіпру, а також:

– Храм Панагії Фанеромені. Він відомий своєю архітектурою, що поєднує візантійські та неокласичні елементи. Храм є важливим місцем паломництва та культурною пам’яткою Ларнаки. Старий храм Панагії (Божої Матері) Фанеромені, побудований в 1920 році, відноситься до типу базиліки, має хрестоподібну форму з куполом і двома дзвіницями. Храм був повністю готовий в 1922 році.

Важливо відзначити, що поруч з цим храмом знаходиться мікенська, висічена в камені гробниця 1200 року до нашої ери, яка пізніше використовувалася як катакомба та як місце поклоніння переслідуваним християнам. Гробниця була виявлена близько 1870 року. При вході в катакомби до залізних дверей прикріплені невеликі шматочки тканини. Це давній звичай паломників, які зверталися за допомогою до Діви Марії.

Згідно з місцевими переказами, знаком для будівництва цього храму був сон, який мав місцевий житель. Уві сні він побачив ікону Діви Марії Фанеромені та джерело святої води поруч з Нею, у безпосередній близькості від катакомб.

– Монастир Ставровуні — православний монастир, який вважається одним із найстаріших не тільки на Кіпрі, але й в цілому світі, заснований святою Оленою та святим Костянтином близько 327–329 років нашої ери. Назва «Ставровуні» означає «Гора Хреста». У храмі монастиря зберігається срібний хрест заввишки 1,2 метра, який, як вважається, містить частину Святого Хреста.

За словами кіпрського літописця XV століття Леонтія Махайраса, після закінчення Першого Вселенського Синоду в Нікеї (325 р.) свята Олена вирушила на паломництво до Святої Землі, де виявила три хрести, на яких були розіп’яті Ісус та два розбійники. Вона наказала їх викопати та хотіла привезти до Константинополя , але, як кажуть, залишила один із цих хрестів на Кіпрі під час вимушеного візиту, спричиненого корабельною катастрофою.

Згідно переказів, Святий Хрест дивом був перенесений на вершину високого пагорба вночі, і з цієї вершини виходило сильне світло. Після кількох невдалих спроб дістати Святий Хрест з цієї гори свята Олена вирішила залишити там його частину та побудувала невелику каплицю. Сьогодні частина Хреста зберігається у великому срібному хрестоподібному ковчезі.

Згідно з записами, монастир не мав ченців приблизно з XVI по XIX століття, коли островом правили турки. З 1571 року монастир був покинутий, проте деякі відлюдники продовжували там жити. Наприкінці XIX століття старець Діонісій переїхав до Ставровуні з гори Афон у 1889 році, і монастир знову почав діяти. У 1890 році до нього в Ставровуні приєдналися ще троє кіпрських ченців, знову з гори Афон: отці Варнава, який згодом став наступним ігуменом, та його два брати Каллінік і Григоріос.

Після цього до монастиря приєдналися нові ченці, який ставав все більшим і більшим, і невдовзі став духовним центром острова Кіпр. Монастир настільки розрісся в середині 20 століття, що зміг направляти ченців до інших зруйнованих монастирів, щоб допомогти їхньому зростанню. Наприклад, ченці зі Ставровуні переїхали до монастиря Панагії Троодітісса в Троодосі та створили нову групу. Інші ченці намагалися переїхати та відродити монастир святого Іоана Хрестителя в Меса Потамос у Лімассолі.

Нещодавно монастир пройшов повну реконструкцію. Його невеликий храм знову відновили фресками та іконами відомого художника, отця Каллініка, ченця зі Ставровуні. Більшість фресок у церкві стосуються Хреста та життя святої Олени. Таким чином, Ставровуні продовжує глибоко вкорінені візантійські традиції живопису.

Ставровуні має кілька святинь, найвідомішим з яких є святої Варвари біля підніжжя пагорба Ставровуні. До кількох десятиліть тому більшість ченців зупинялися в цій святині, оскільки на вершині пагорба не було води та електрики, і лише два-три ченці залишалися на вершині. Інші святині – Панагії Стазусі та святого Модестоса, які розташовані між селами Пірга та Клавдія . Сьогодні ченці святої Варвари працюють іконописцями та займаються сільським господарством, тоді як ченці двох інших святинь більше зосереджуються на молитвах та живуть ближче до відлюдницького життя.

Наразі ченці в Ставровуні живуть дуже суворою формою чернечого життя, подібною до ченців на Афоні. Основою цього є правило їхнього першого ігумена, Діонісія I. Жінкам не дозволяється входити до основної частини монастиря, але їм дозволено відвідувати каплицю ззовні неї на вершині пагорба. Їм також дозволено відвідувати святиню Варвари біля підніжжя пагорба лише по неділях. Це правило називається авато (грецькою: άβατο, що означає: вхід заборонено), і воно аналогічне суворому життю ченців на Афоні, куди жінкам вхід заборонено. Це правило застосовується для того, щоб ченці вели суворіший спосіб життя. На сьогоднішній день в монастирі Ставровуні проживає понад 30 ченців.