Преподобномученик Іоасаф Снітногорський був ігуменом монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці на горі під Псковом.
За суворим гуртожитковим статутом, який запровадив у своєму монастирі святий Іоасаф, життя ченців було сповнене молитвою, стриманістю та працею. Майже через 90 років після його смерті, правила відтворив у новому статуті Снітногорського монастиря архієпископ Суздальський Діонісій.
4 березня 1299 року на Псков напали та знищили беззахисні Снітногорський та Мирозький монастирі, які знаходилися поза міськими стінами. Під час пожежі в храмах разом з іншими ченцями прийняли страдницьку кончину і преподобні Василь та Іоасаф. Багато постраждало тоді в місті й ченців інших монастирів, а також жінок і дітей, але “молитвами святих преподобномучеників, – зауважує літописець, – чоловіків Господь зберіг”. Під проводом Псковського князя, святого благовірного Довмонта-Тимофія, вони вийшли на ворога та на березі Пскови, біля храму святих апостолів Петра та Павла, розбили загарбників.
Прославлення преподобномученика Іоасафа Снітногорського відбулося в Пскові незабаром після його мученицької смерті. Голова та частина мощей святого зберігалися в спеціальному ковчезі в храмі Снітногорського монастиря. Святий князь Довмонт “від свого праведного маєтку” створив у Снітногорській обителі кам’яний храм замість спаленого та багато сприяв відновленню чернечого життя в розорених обителях.
