Він був сином імператора Василія I Македонянина. Народився у пурпурі — буквально, у палаці. Міг мати все. Кар’єру. Владу. Розкіш. Він обрав чернецтво. Пішов у монастир. Молився. Постив. Не шукав нічого більшого.
А потім — помер патріарх Фотій. І імператор Лев VI — рідний брат Стефана — вказав на нього:«Ось новий патріарх».
Стефан не хотів. Просив звільнити його від цього. Але — послухався. Прийняв як волю Божу. І став патріархом.
Правив недовго — лише три роки. Але за ці три роки — не зробив жодного кроку заради власної вигоди. Служив тихо, молився щиро, керував мудро.
Помер у 893 році. Тихо. Без скандалів. Без інтриг. Пішов так само як прийшов — у смиренні. Стефан вчить нас одній із найважчих духовних наук.
Прийняти те, чого не просив — і служити в цьому як перед Богом. Він не просив патріаршого престолу. Але зійшовши на нього — служив як перед Богом. Бо для нього різниці не було: чернець чи патріарх — головне щоб Христос бачив серце чистим.
