Сьогодні Правослана Церква України вшановує преподобного Антонія Києво-Печерського, засновника українського чернецтва.
Про життя преподобного Антонія розповідає Києво-Печерський Патерик у розділі «Сказання, чому прозвався Печерським монастир» записаному Нестором Літописцем.
Антоній Печерський народився 983 р. у містечку Любечі біля Чернігова та мав ім’я Антип. З молоду відрізняючись благочестям, він вирішив посвятити своє життя Богу та відправився до «країни Грецької» – досяг Царгорода, а потім дійшов до Святої Гори, де обійшов усі монастирі Афонські. Побачивши життя тамтешніх отців, юнак вирішив прийняти чернечий постриг. В одній із обителей Афонських він прийняв постриження під іменем Антоній. Своїм суворим аскетичним життям на Афоні юний чернець здивував навіть старих ченців.
Проживши на Афоні багато років, Антоній повернувся до Києва. Але шукаючи нове місце для усамітнення, подвижник оселився за містом, недалеко від села Берестова, у печері, у якій недавно перед тим жив у пості та молитві Іларіон, обраний у 1051 р. Київським митрополитом.
У печері Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, посту й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці (одним із перших прибув преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування славетного Києво-Печерського монастиря.
Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони влаштували біля печери маленьку дерев’яну церкву. Преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першим ігуменом цього монастиря преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери, яку викопав на сусідньому пагорбі.
Коли ж Варлаам був переведений в монастир святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став єдиноправний йому преподобний Феодосій. Печери одержали згодом назву Ближніх або Антонієвих, а старі печери стали називатися Дальніми або Феодосієвими.
Через князівські усобиці Антоній був змушений деякий час жити в Чернігові, де на Болдиній Горі заснував ще один печерний монастир. Повернувшись до Києва, коли число ченців ще збільшилося, преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Пізніше біля неї був закладений монастир із келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Через те, що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського.
Передбачаючи свою близьку кончину, преподобний Антоній Києво-Печерський попросив пробачення у братії та заповів не набувати його мощі. Пробувши в другій печері своїй 16 років, Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році на 90-му році життя.
