Святитель Анатолій жив у V столітті — в час, коли суперечки точилися не навколо другорядних питань, а навколо самої особи Спасителя. Хто є Ісус Христос? Чи Він істинний Бог? Чи Він істинна Людина? Від відповіді на це залежало не лише богослов’я, а й наше спасіння. Адже, як навчали святі отці, «неприйняте не є зціленим»: Христос прийняв повноту людської природи, щоб зцілити й спасти людину.
Святитель Анатолій був учнем святителя Кирила Олександрійського, брав участь у III Вселенському Соборі, а згодом, ставши патріархом Константинопольським, доклав усіх сил, щоб після трагічних подій так званого «Розбійницького собору» повернути Церкву до миру в істині.
Саме за його участю IV Вселенський Собор у Халкідоні урочисто сповідав віру в Господа Ісуса Христа — досконалого в Божестві та досконалого в людстві, істинного Бога й істинну Людину, в двох природах, незлитно, незмінно, нероздільно та нерозлучно.
Сьогодні ми також живемо в час, коли світ часто пропонує замінити істину зручністю, а вірність — компромісом. Та святитель Анатолій нагадує: істина не належить нам. Вона є даром Божим, який Церква покликана зберігати й передавати наступним поколінням.
І саме тому ми звертаємося до святих. Не лише як до великих постатей минулого, а як до наших молитовних заступників, які й нині стоять перед престолом Божим і моляться за Христову Церкву.
