Сьогодні Православна Церква молитовно вшановує преподобного Акакія — простого ченця, життя якого не було сповнене земної слави. Він не залишив після себе книг. Не був великим проповідником. Не керував монастирями.
Він просто щодня вчився бути схожим на Христа. Коли його ображали — він молився. Коли його не розуміли — він мовчав. Коли було важко — не втрачав довіри до Бога.
Саме тому після його упокоєння Церква почула слова, які й сьогодні торкаються людського серця: «Як може померти той, хто навчився послуху?».
Ми часто просимо Бога змінити обставини. А Господь спочатку хоче змінити наше серце. Бо там, де в серці народжується смирення, уже немає місця для ненависті. Там, де живе молитва, страх уже не має останнього слова. Там, де людина довіряє Богові, навіть сльози стають молитвою.
Сьогодні Україна проходить свою Голгофу. Хтось молиться в окопі. Хтось — біля лікарняного ліжка. Хтось — у темній кімнаті після повітряної тривоги. А хтось уже давно не знаходить слів. І тоді достатньо сказати лише: «Господи, Ти знаєш…». І цього достатньо. Бо Бог чує не тільки слова. Він чує серце.
