Сьогодні Православна Церква молитовно вшановує мучеників Перегрина, Лукіана, Помпея, Ісихія, Папія, Саторнина і Германа, а також мученика Євангела.
Їхні імена для багатьох звучать майже невідомо. Але для Бога немає «невідомих» святих. Це були християни перших століть, які жили в час, коли саме ім’я Христове могло стати вироком. Вони не мали земної сили. Не мали захисту імперії. Не мали гучного впливу.
Вони мали головне — віру, сильнішу за страх. Святі мученики нагадують нам: Церква народжувалася не з комфорту, не з безпеки і не з людської слави. Вона народжувалася там, де люди, стоячи перед смертю, тихо й твердо сповідували: «Ми належимо Христові». І цього було достатньо.
Сьогодні, коли Україна проходить крізь біль війни, ці святі особливо близькі нам. Бо й тепер світ бачить: зло може руйнувати міста, але не може зруйнувати душу, яка тримається Бога.
Мучеництво — це не любов до смерті. Це любов до Христа, сильніша за смерть. Нехай їхній подвиг навчить нас сьогодні не зневірюватися, не втрачати серця, не відповідати темрявою на темряву, а берегти в собі світло Христове.
