Сьогодні Церква вшановує пам’ять священномученика Олександра, єпископа Команського, святого III століття.
Його житіє починається майже парадоксально. Олександр був освіченою людиною, добре знав Святе Письмо та науки. Але замість становища, достатку й людського визнання обрав добровільну убогість. Він заробляв на життя виготовленням і продажем вугілля. Його одяг був убогим, руки й обличчя — чорними від вугільного пилу. Люди насміхалися з нього, не здогадуючись, кого бачать перед собою.
А потім у Комані настав час обирати єпископа. Шукали достойного: серед знатних, освічених, красномовних, заможних. Але святитель Григорій Неокесарійський нагадав про значно важливіший критерій — чистоту серця та святість життя. Так погляд Церкви зупинився на тому, кого місто звикло не помічати. На вугільникові Олександрі.
Коли його привели на собор, відкрилася людина зовсім не та, якою її вважали за зовнішністю: знавець Писання, мудрий християнин, людина глибокої духовної культури.
Олександра обрали й рукоположили на єпископа Команського. Згодом він засвідчив Христа мученицькою смертю. І ось чому його житіє так потрібне нам сьогодні.
Ми надто легко читаємо людину за обкладинкою. Бог читає серце. Ми бачимо посаду — Бог бачить служіння. Ми бачимо одяг — Бог бачить душу. Ми бачимо успіх — Бог бачить вірність. Ми можемо пройти повз того, кого Господь уже приготував для великого служіння.
Священномученик Олександр нагадує Церкві особливо важливу річ: справжній духовний авторитет народжується не з титулу. Титул лише покладає відповідальність на того, хто вже навчився служити Богові й людям.
