Сьогодні, у вербну неділю, у день Входу Господнього в Єрусалим, у нашому соборі відбулись дві Божественні літургії за чином святителя Іоана Золотоустого, після кожної з яких відбулось освячення верби.
Першу літургію очолив ієрей Олександр Бедрій. Отцю співслужили: протодиякон Микола Повх і диякон Василь Томко.
Другу, соборну літургію, очолив протоієрей Іван Телятинський. Отцю-настоятелю співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк, який прочитав Євангеліє дня, і протодиякон Михаїл Мельник, який прочитав Апостола дня. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.
Проповідь з повчальним словом до парафіян собору виголосив отець Іван, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.
У житті Церкви є особливі дні, коли перед нами відкривається глибина Божественного задуму про людину та її спасіння. Один із таких днів — Вхід Господа в Єрусалим. Ця подія сповнена урочистості, але й глибокої скорботи. Ззовні — це тріумф, народне визнання, радість та слава. Але що криється за цією подією? Чому Господь, Який завжди уникав людської слави, цього разу приймає її? Чому Господь плакав, коли дивився на Єрусалим?
Сьогодні ми вшановуємо євангельську подію, про яку провістив пророк Захарія за пів тисячоліття до Різдва Христового. «Не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі» (Ін. 12:15).
Щоб збагнути велич і трагічну глибину цього дня, спробуймо вдивитися в саму суть Євангельської розповіді, розкрити той зміст, який стосується не лише історії, але й кожного з нас особисто — адже і сьогодні Христос входить у наші «Єрусалими»… Чи впізнаємо ми Його?
Нехай ми не будемо служителями букви, нехай ми будемо служителями духу Христового! Нехай ніколи не станеться ні з ким із нас, щоб до нас стосувались слова, сказані Господом Ісусом Христом при вході в Єрусалим: «О, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх» (Лк. 19:42).
І в житті кожної людини бувають такі моменти, коли треба згадати ці слова Христа. Буває, що коли людина йде хибним шляхом, то милосердя Боже зупиняє її, зупиняє якимось потрясінням, якимось нещастям або хворобою, і тоді ніби каже йому: о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Буває з кожним з нас, що Господь стоїть біля дверей нашого серця та тихо стукає, чекаючи, щоб відкрили та впустили Його, — стукає як вбогий під дверима. О, горе, горе нам, якщо не почуємо тихого стуку Христа, бо в цей момент ми повинні подумати, що і до нас відносяться ті слова Христові, які викликали потоки сліз з Його Божественних очей.
Нехай в сьогоднішній день із наших уст лунають щирі та правдиві слова: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний Цар Ізраїлів, що гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!».
🕊️Усіх зі святом! Благословенної неділі!
📜 Святий, який не зрадив ані віру, ані істину — святитель Мартин Сповідник
Завтра, 14 квітня, Церква вшановує памʼять великого подвижника та мужнього борця за православʼя — святителя Мартина Сповідника, папи Римського. Його життя — це яскраве свідчення того, що справжня віра вимагає рішучості, сміливості та готовності до жертви.
☦️У VII столітті Церква переживала складні часи: єресь монофелітства ширилась за підтримки Візантійського імператора Констанса ІІ і Константинопольського патріарха. Святитель Мартин, ставши папою Римським, не став мовчазним спостерігачем. У 649 році він скликав Помісний Собор у Римі, який рішуче засудив лжевчення. Мартин відкрито звернувся до патріарха Павла ІІ, закликаючи його покаятись та повернутись до істинної віри. Але у відповідь отримав переслідування.
⚖️ За відданість православʼю імператор наказав увʼязнити святителя, а згодом заслати його на заслання до Криму, де у важких умовах він і відійшов до Господа у 655 році. Навіть страждаючи від голоду й хвороб, Мартин не зрадив свого покликання — він залишився твердим і вірним Христу до самого кінця.
🕊 Життя святителя Мартина — це приклад непохитної віри, духовної мужності та свідчення правди у найтемніші часи. Він не шукав компромісів із злом, не підлаштовувався під обставини, а говорив чітко: істина не підлягає торгу. Для нас сьогодні його постать є натхненням — особливо у часи духовної боротьби, викликів і фальші.
🌟 Святитель Мартин шанується як борець за істину, просвітитель та захисник Церкви, який своїм життям довів: віра — це дія, а не лише слова. Молімося до нього, щоб і ми мали силу стояти в правді та не зрадити Христа у власному житті.
Інші записи
