Святитель Григорій Палама, архієпископ Фессалонікійський, народився 1296 року в Малій Азії. Під час турецької навали сім’я втекла до Константинополя та знайшла притулок при дворі Андроніка II Палеолога (1282-1328). Батько святого Григорія став великим сановником при імператорі, але незабаром помер, і сам Андронік взяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика.
Володіючи чудовими здібностями та великою старанністю, Григорій без зусиль опанував усі предмети, що становили повний курс середньовічної вищої освіти.
Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледве досягнувши 20 років, віддалився на Святу Гору Афон і поступив послушником до монастиря Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського, прийняв постриг і розпочав шлях подвижництва.
Через рік йому з’явився у видінні святий євангеліст Іоан Богослов та обіцяв своє духовне заступництво. Мати Григорія разом із його сестрами також прийняла чернецтво.
Після преставлення старця Никодима, чернець Григорій Палама проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора Ісихаста, а після смерті останнього перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Але через три роки (1321), прагнучи вищих щаблів духовної досконалості, він оселився в невеликій самітницькій обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженої духовної молитви.
1326 року через загрозу нападу турків разом із братією він перебрався до Солуні (Фессалоніки), де тоді ж був висвячений у сан священника. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднував із життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у мовчанні й молитві, і тільки у суботу та неділю пастир виходив до народу – звершував Богослужіння та виголошував проповіді. Його повчання часто викликали у присутніх у храмі розчулення та сльози.
Повертаючись якось із Константинополя, святитель виявив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Невдовзі він зібрав тут невелику громаду ченців-самітників і керував нею протягом 5 років.
1331 року святитель пішов на Афон та усамітнився в скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря в північній частині Святої Гори.
Пізніше через сутички між паламітами та варлаамітами, патріарх відлучив святого від Церкви (1344) та піддав темничному ув’язненню, яке тривало три роки. 1347 року, коли Іоана XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347-1349), святителя Григорія Паламу звільнили та звели в сан архієпископа Фессалонікійського.
1351 року Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але прийняли святителя Григорія не одразу: він змушений був жити в різних місцях.
В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святого Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.
Лише за три роки до кончини повернувся він до Солуні. Напередодні його преставлення йому з’явився у видінні святитель Іоан Золотоустий. Григорій Палама мирно преставився до Бога близько 1360 року.
1368 року його було канонізовано на Константинопольському Соборі за патріарха Філофея (1354-1355, 1362-1376), який написав житіє та службу святителю.
