Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив Богослужіння в Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Димитрівську поминальну суботу

Ми пам’ятаємо слова нашого Спасителя, який навчає нас, що «Бог не є Бог мертвих, а живих» (Мф. 22: 32). Тож, у Бога всі люди живі – і померлі, і ті, що залишаються жити на землі. Господь наш Ісус Христос і Його апостоли навчають нас безсмертної любові. Вони не вчили любити тільки живих, що тимчасово перебувають на землі. Говорячи про безсмертя душі, про вічне загробне життя, про якості істинної любові, Священне Писання свідчить, що любов не вмирає разом з тілом, а продовжується і далі стосовно душі особи, яку ми любимо.

Ми молимося за померлих у перші дні після смерті фізичного тіла (на третій, дев’ятий і сороковий дні, в роковини смерті), а також в дні загального поминання спочилих. Упродовж церковного року є дні особливого поминання померлих, які також прийнято називати «батьківськими суботами».

Поглянувши в глиб історії ми можемо побачити, як Свята Церква шанувала у всі часи тих, хто боронив свою рідну землю і віру Православну. Слід пам’ятати і те, що молитва за померлих є священним обов’язком кожного християнина. Потрібно не забувати у дні особливого поминання померлих прийти до храму, як до того місця, звідки, за словами святих отців і вчителів Церкви, починається Царство Боже на землі.

Димитрівська поминальна субота, за церковною традицією, розпочалася з вечора п’ятниці, коли у храмах звершувалась особлива заупокійна служба – парастас (від грец. παράστᾰσις – «стояння поруч, клопотання»). Сенс цього терміну в тому, що живі клопочуть перед Богом за своїх померлих рідних, ближніх, молитовно просять за них, бо вони самі вже не можуть каятися і просити прощення. 

В суботу вранці служиться Божественна літургія, а після неї – загальна Панахида. Це заупокійна служба, де молитовно поминаються всі від віку спочилі християни, і в надії на Господнє милосердя проситься для них прощення та вічне блаженне життя. Як же вшанувати в цей особливий поминальний день своїх спочилих ближніх? 

Найперше, за можливості – прийдіть до храму на богослужіння. Подайте записки з іменами спочилих рідних та близьких, які будуть зачитуватись священнослужителями під час заупокійної служби. Під час поминання ми запалюємо свічки як символ нашої молитви. Існує також традиція приносити до храму певну поживу на потреби священнослужителів та нужденних. Все, що ставлять на панахидний стіл, є милостинею в молитовну пам’ять про близьких, що завершили своє земне життя і перейшли у вічність.  

Після молитовного поминання у храмі можна відвідати місця поховання спочилих. Не варто там влаштовувати застілля чи гучні поминки. Натомість принесіть до своїх спочилих рідних щиру молитву, теплі спогади, вдячність і живу любов. 

А ще – пом’яніть добрим словом спочилих і вдома, зі своїми дітьми. Якщо маєте, покажіть старі фотографії, згадайте добрі історії, розкажіть дітям про своїх спочилих рідних, що знаєте. І помоліться разом: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх (імена), прости їм усі гріхи їх, вільні і невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять. Амінь».

Упокой — прийми їх у вічне блаженне життя разом зі святими; спочилих — тих, що заснули, так ми називаємо померлих, тому що люди після смерті не знищуються, а душі їхні відокремлюються від тіл і переселяються з цього життя в інше, небесне. Там вони перебувають до часу загального воскресіння, яке настане після другого пришестя Сина Божого, коли за Його словом душі померлих знову з’єднаються з тілом,— люди оживуть, воскреснуть. І тоді всі отримають за заслугами: праведні — Царство Небесне, блаженне, вічне життя, а грішники — вічну кару; гріхи вільні — гріхи, вчинені з власної волі; невільні — поза волею, з примусу або з невідання; Царство Небесне — вічне блаженне життя з Богом.

Святий великомученик Димитрій Солунський був людиною військовою, комендантом грецького міста Солунь, якого в 306 році стратили за сповідання християнства. Вважався покровителем воїнів, тож спершу Церква у Димитрівську поминальну суботу згадувала всіх воїнів, що загинули за віру і Батьківщину, а також всіх померлих раптовою смертю. Згодом стали творити пам’ять і за спочилих батьків, і за всіх одвіку спочилих християн.  

Таке осіннє церковне поминання померлих для більшості єпархій давньої Київської Митрополії було традиційним, зокрема для монастирів, де в цей день поминали спочилу монастирську братію. 

Піднесімо наші сердечні молитви до Господа за упокій душ всіх спочилих: рідних, близьких, друзів, знайомих і тих, кого ми особисто не знали, але хто відомий Богові. Молімося за всіх наших братів і сестер у Христі, за всіх полеглих воїнів та безвинно вбитих – не лише в далекі часи, а й у теперішні.  

Особливо помолімося – за наших полеглих захисників, які у цій страшній війні віддали своє життя, захищаючи свободу і мир для нашої Батьківщини. Піднесімо заупокійні молитви як свідчення нашої віри у перемогу над смертю, віри у загальне воскресіння померлих та у майбутнє нове, вічне життя у Бозі. Нехай вічною буде молитовна пам’ять про померлих. Нехай Господь упокоїть у Царстві Небесному душі всіх спочилих та простить їхні провини вільні і невільні! Амінь. 

Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душі всіх спочилих в оселях праведних, а нас помилує і спасе, бо Він Благий і Людинолюбний.