«Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця» (Ін. 16: 28), – говорить Господь наш Ісус Христос Своїм учням. Після Свого воскресіння Христос належав вже не стільки землі, скільки Небу, адже подвиг земного служіння Сина Божого завершився, Він зробив те, що Його Отець доручив Йому зробити, і тепер Йому належало увійти у славу Свою, яку Він мав, «коли ще не було світу» (Ін. 17: 5).
Євангельська подія, яку ми сьогодні згадуємо, позначає завершення земного служіння Спасителя. Водночас Вознесіння Христове є сполучною ланкою між Його воскресінням з мертвих та П’ятдесятницею – сходженням на учнів і апостолів Духа Святого та народженням новозавітної Церкви. Тому Вознесіння Господнє водночас стає початком нового, іншого життя – з Богом.
Вознесіння Христа на небо з тілом означає, що разом з Собою Христос забирає нас усіх, адже Син Божий прийняв на Себе природу всіх людей. Ісус Христос відкрив нам шлях до неба, прихилив до нас небеса, і тепер лише від нас залежить: чи приймемо ми цей дар, чи докладемо зусиль, щоби від тимчасового піднятися до вічного, від земного – до небесного.
Кондак свята Вознесіння проголошує: «Сповнивши наше спасіння і з’єднавши земних з небесними, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, не розлучаючись, але невідступно перебуваючи і взиваючи до тих, що люблять Тебе: «Я з вами і ніхто проти вас». Спаситель, Який з нами по всі дні до кінця віку, за даною Ним обітницею – завжди з кожним із нас. Йому слава навіки!
Вознесіння доповнює і завершує воскресіння. Якщо воскресіння є перемогою над смертю, то вознесіння є піднесенням людської природи до божественного, до небес духовних, у вимірі божественного буття. З Вознесінням Господнім Христа не стає «менше» на землі, натомість Він стає повнотою всього у всьому. І коли ми єднаємося в ім’я Його – Він правдиво є не лише над нами, але також і посеред нас, бо «де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18: 20)
Коли відбулася тайна Боговтілення, через Різдво Христове сталося те, що Син Божий, Який за Своєю божественною природою є чистим духом, з’єднався з людською природою, прийняв її у повноті та став істинним Сином Людським. Прийнявши людську природу, Спаситель в Собі звершує її очищення від дії гріха, від влади зла, звільняє від рабства смерті. Бо лише так було можливим відновити для людини ту здатність єднання з Богом, яку прабатьки наші втратили, послухавши змія та вчинивши гріх. І ось цю очищену та освячену людську природу, яка невіддільно з’єднана у Божественній особі Сина з природою Божою, Христос, возносячись на небеса, таємничо вводить в лоно Пресвятої Тройці.
«Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде» – говорить Спаситель (Ін. 12:26). Цим самим Він не лише закликає кожну людину йти за Ним у житті цьому, взявши на себе свій хрест. Але також Господь обіцяє, що завершення шляху слідування за Ним не обмежується цим життям і цим світом. Бо Сам Христос не залишися мертвим у гробі, але воскрес; не залишився тут, на землі, але вознісся на небеса і сів праворуч Бога. Тому і людину, яка йде за Ним, Господь не залишить у гробі, але воскресить для життя вічного, не залишить тут, на землі, але кличе і приймає її до Царства Небесного.
Ми, як люди, належимо до світу сотвореного, до світу, який має виміри. Бог є чистий дух, а тому Він не має ніякого виміру та нічим матеріальним не обмежений. Ось чому, коли говориться, що Царство Боже це є Небесне Царство, що Христос вознісся на небеса – то не слід думати, що це все пов’язане лише із тим небом, яке ми бачимо над своєю головою.
Небо над нами – це лише фізичний простір, наповнений повітрям, понад яким – космічна неозора далечінь. І у всьому цьому Бог не має якогось конкретного місця перебування, Він не сидить на якійсь хмарі, як карикатурно любили змальовувати Його атеїсти – Він всюди є і все наповнює. Подібно до неба, на яке ми дивимося, Бог нескінченно вищий за нас. Але височінь, неозорість та необмеженість небес, коли ми вдивляємося в них, дозволяють нам відчути духовну висоту і необмеженість буття Божого.
І ось на цю духовну висоту, в цю таємничу реальність Божественного буття, Спаситель, возносячись, вводить людину. Вознісшись з плоттю, Христос відкриває і всякій людині, яка увірує в Нього, шлях на небеса.
Протягом сорока днів нашого святкування Пасхи Христової ми не раз чули з Писання, як Спаситель являвся учням Своїм, але потім знову ставав невидимим для них. До смерті на хресті та погребіння Христос жив серед учнів так, як живе всяка людина. Але після воскресіння з мертвих Його плоть набула нових, духовних властивостей, тому Він міг являтися і зникати. Однак в момент події Вознесіння Спаситель не просто зник з очей апостолів – Він видимо вознісся на небо, щоби через це засвідчити істину Свого повернення до Бога Отця, як Він і сповіщав учням раніше.
Христос з нами, бо Він Бог, Який всюди є і все наповнює. Христос з нами через Церкву, для якої Він є Глава, а вона є Його тілом. Христос з нами в Таїнствах і найперше – у Святій Євхаристії, де Він подає нам для споживання Свої Тіло і Кров, щоб ми в повноті нашої природи, душею і тілом єдналися з Ним. Христос вознісся на небеса – але Він залишається посеред нас, як і обіцяв, сказавши: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). І, як засвідчили ангели апостолам, коли завершиться визначений Богом час, Христос вдруге прийде з небес. Прийде вже не у смиренні, але у всій Своїй славі, щоби воскресити всіх померлих, перемінити світ, зло засудити і покарати, а праведність – винагородити вічним життям у Небесному Царстві.
Тож, пам’ятаючи все це, нині ми святкуємо Вознесіння Христове, як подію, яка наблизила нас, вірних, до Бога, зробила і для нас духовні небеса ближчими, а шлях до Небесного Царства – відкритим. За все це Богу нашому слава на віки віків! Амінь.
Інші записи
Парастас за спочилим протоієреєм Іоаном Мудрейком
