Ця поминальна субота є батьківською. Ми, православні християни, молимося за померлих від самого заснування Церкви Христової. Чому? Маючи віру в безсмертя душі, у воскресіння після смерті, ми знаємо, що молитва за померлих – найкращий вияв християнської любові до своїх ближніх, до людей, які відійшли у вічність. Димитрівською ця субота іменується тому, що відзначається напередодні дня вшанування пам՚яті великомученика Димитрія Солунського
Православну традицію Димитрівської поминальної суботи дослідники пов’язують зі слов’янськими просвітителями та проповідниками християнства, творцями слов’янської абетки, першими перекладачами Богослужбових книг на слов’янську мову, святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм.
Як вважають дослідники, саме ці святі брати пов’язали християнізацію давнього слов’янського поминального дня з пам’яттю святого Димитрія Солунського, який був одним із найбільш шанованих святих у їх рідному місті – Солуні (сучасне м. Салоніки, Греція). Свою просвітницьку діяльність Кирило та Мефодій звершували у другій половині ІХ століття. А з виникненням Київської Митрополії традиція поминати померлих у суботу напередодні дня вшанування пам’яті святого Димитрія Солунського вже була відома за монастирськими «Обіходниками».
Рання заупокійної суботи є особливою, оскільки містить в собі заупокійні елементи, які часто можна почути у відправі Парастасу. Священнослужителі виходять до поминальних приношень і тоді, особливим чином, співається 17-а кафизма. Її називають заупокійною, адже вона є для покійних підтвердженням їх надії на Воскресіння та життя вічне, а для нас – живих, котрі сумують за померлими, – втіху, адже розлука обов’язково закінчиться Воскресінням у середині кафизми та на її завершення виголошуються заупокійні ектенії, в яких поіменно згадуємо наших померлих рідних і близьких.
Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душі всіх спочилих в оселях праведних, а нас помилує і спасе, бо Він Благий і Людинолюбний!
Інші записи
