Настоятель собору протоієрей Іван Телятинський очолив всенічне бдіння напередодні Неділі про митаря і фарисея.
Отцю Івану співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк, і протодиякон Михаїл Мельник.
«А одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус. І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались. І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:16-20).
Сьогодні ж день вшанування памʼяті безсрібників, мучеників Кира та Іоана та з ними мучениці Афанасії та дочок її Феодотії, Феоктисти та Євдоксії (311).
Святий Кир жив у III ст. в єгипетському місті Олександрії за часів правління імператора Діоклетіана, жорстокого гонителя християн. Він був побожним лікарем, який не брав жодної винагороди, а закликав людей не грішити, бо недуги часто є наслідком грішного життя. Згодом він вступив до монастиря в Аравії. Бог дав йому чудесний дар лікувати недужих молитвою.
У місті Едесі в той час жив воїн Іоан, благочестивий християнин. На початку гоніння, він прийшов в Єрусалим і почув про святого Кира, став його розшукувати, пішов в Олександрію, потім в Аравію. Знайшовши святого Кира, Іоан всією душею прив’язався до нього та став його вірним послідовником.
Дізнавшись, що в Єгипті, у місті Канопе, схоплена християнка Афанасія з трьома юними дочками: Феоктисті — 15 років, Феодотії — 13 років та Євдоксії — 11 років, святі Кир та Іоан поспішили їм на допомогу. Вони відвідали їх у в’язниці та зміцнили в мужності перед майбутнім подвигом.
Дізнавшись про це, правитель міста схопив святих Кира та Іоана та, переконавшись у їхньому твердому та безстрашному сповіданні віри у Христа, віддав їх страшним тортурам на очах Афанасії та її дочок. Потім невинним дівчатам і матері відрубали голови, а Кира та Іоана убили мечем.
Коли святі безсрібники, мученики Кир та Іоан прославили Христа мученицькою смертю, побожні християни поклали їхні святі мощі у церкві святого Марка. При мощах діялися численні чуда.
Через сто років Олександрійський патріарх Кирило переніс частину святих мощей з Канопа в єгипетське місто Мануфін, щоб їхнім вшановуванням відвернути людей від забобонних обрядів. Згодом у Мануфіні на честь Кира та Іоана збудували церкву. Пізніше їхні мощі були перенесені до Риму, а звідти — до Мюнхена.
ПРО ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ
Ми називаємося християнами, тому що віруємо в Бога так, як навчив нас Сам Син Божий, Господь наш Ісус Христос. Ісус Христос не тільки навчив нас правильно вірувати в Бога, але й спас нас від влади гріха та вічної смерті. Син Божий, Ісус Христос, з любові до нас, грішних, зійшов з небес і, як звичайна людина, постраждав замість нас за наші гріхи, був розіп’ятий, помер на хресті та на третій день воскрес.
Так безгрішний Син Божий хрестом Своїм (тобто стражданнями та смертю на хресті за гріхи всіх людей, усього світу) подолав не тільки гріх, але й саму смерть — воскрес із мертвих, і зробив хрест знаряддям Своєї перемоги над гріхом і смертю. Як переможець смерті — воскреслий на третій день — Він спас і нас від вічної смерті. Він воскресить всіх нас, померлих, коли настане останній день світу, воскресить для радісного, вічного життя з Богом. Хрест є знаряддя чи знамено перемоги Христової над гріхом і смертю.
Один учитель, щоб краще пояснити учням, як Ісус Христос міг хрестом Своїм подолати зло у світі, навів такий приклад: Довгий час швейцарці боролися проти своїх ворогів — австрійців. Нарешті обидва ворожі війська зустрілися в одній долині, щоб там дати рішучий бій. Австрійські воїни, одягнені в залізні панцирі, виставивши вперед списи, утворили щільні лави, і швейцарці, розмахуючи своїми палицями, безуспішно намагалися прорвати лави неприятеля. Декілька разів швейцарці кидалися вперед на ворога з надзвичайною відвагою, та щоразу відкочувалися назад. Вони були неспроможні прорвати частокіл списів.
Тоді один із швейцарських воїнів Арнольд Вінкельрід, жертвуючи собою, вибіг уперед, схопив обома руками кілька виставлених навпроти списів і дав їм устромитися собі в груди. Завдяки цьому шлях швейцарцям було відкрито, вони увірвалися в лави австрійців і здобули вирішальну й остаточну перемогу над ворогами. Так герой Вінкельрід, пожертвувавши своїм життям, помер, але дав можливість своєму народові перемогти ворога.
Подібно до цього і Господь наш Ісус Христос страшні й нездоланні для нас списи гріха й смерті прийняв Своїми грудьми, помер на хресті, але воскрес, як переможець гріха та смерті, і цим відкрив нам шлях до вічної перемоги над злом і смертю, тобто відкрив шляхи до вічного життя.
Тепер усе залежить від нас самих: якщо ми хочемо позбутися влади зла, — гріха та вічної смерті, — то ми повинні йти за Христом, тобто вірувати у Христа, любити Його та виконувати Його святу волю, в усьому слухатися Його (жити з Христом).
Ось чому, щоб засвідчити нашу віру в Христа, Спасителя нашого, ми носимо на тілі хрест, а під час молитви зображуємо на собі правою рукою знак хреста, тобто осіняємо себе хресним знаменням (хрестимося).
Для хресного знамення ми складаємо пальці правої руки так: три пальці (великий, вказівний та середній) складаємо разом пучками рівно, а два інші (безіменний та мізинець) пригинаємо до долоні.
Складені три перші пальці разом засвідчують нашу віру в Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого, як у Єдиносущну та нероздільну Тройцю, а два пальці, пригнуті до долоні, означають, що Син Божий, після зішестя Свого на землю, будучи Богом, став людиною, тобто означають Його дві природи — Божу та Людську.
Осіняючи себе хресним знаменням, ми кладемо складені так пальці на лоб — для освячення нашого розуму, на черево (живіт) — для освячення наших внутрішніх почуттів, потім на праве та на ліве плечі — для освячення наших сил тілесних.
Хресне знамення дає нам велику силу відганяти та перемагати зло та творити добро, але ми повинні пам’ятати, що хрест слід покладати правильно та неквапливо, інакше буде не зображення хреста, а звичайні помахи рукою, від чого біси тільки радіють. Недбало чинячи хресне знамення, ми показуємо свою непошану до Бога — грішимо, гріх цей називається блюзнірством.
Осіняти себе хресним знаменням, чи хреститися, слід на початку молитви, а також при наближенні до усього святого: входячи в храм, прикладаючись до хреста, до ікони тощо. Хреститися слід і в усіх важливих випадках нашого життя: у скруті, у горі, у радості тощо.
Коли ми хрестимося не під час молитви, то подумки, про себе, кажемо: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь», засвідчуючи цим нашу віру у Пресвяту Тройцю та наше бажання жити та трудитися на славу Божу. Слово «амінь» означає: істинно, правда, хай буде так.
Подати записку за здоров’я та за упокій на недільну літургію⤵️
https://forms.gle/ZZhY5thJy1SsmohF8
Інші записи
