Всенічне бдіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні Неділі про блудного сина, вмч. Федора Стратилата

Протоієрей Петро Гава очолив всенічне бдіння напередодні Неділі про блудного сина, вмч. Федора Стратитата. Отцю Петру співслужили: протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, і протодиякон Петро Стецюк.

Святий великомученик Федор Стратилат був відданий мученицькій смерті 319 року після Різдва Христового. У дослівному перекладі з грецької слово «стратилат» означає «високий воїн», у літературному перекладі воно означає «воєвода», «воєначальник». Походив святий Федір із міста Євхаїти, нині Марсіан, на півночі Малоазійського нагір’я в Туреччині.

Святий Федор був наділений від Господа багатьма даруваннями. Його вирізняли з-поміж оточення природна краса, великодушне серце, глибоке пізнання християнських істин, мудрість та красномовство.

Хоробрість святого воїна стала багатьом відома після того, як він з допомогою Божою вбив величезного змія, що жив у прірві на околицях міста Євхаїти. Змій пожирав безліч людей та тварин, тримаючи в страху всю округу.

За відвагу святого Федора призначили воєначальником у місті Гераклеї поблизу Чорного моря, недалеко від Євхаїт. Тут великомученик Федір поєднував відповідальне військове служіння з апостольською проповіддю Євангелія серед підлеглих йому язичників. Його палка віра, підкріплена особистим християнським прикладом, відвертала багатьох від згубних звичок. У підсумку майже всі жителі Гераклеї прийняли християнство.

У цей час почалися жорстокі гоніння на християн. Імператор Лікіній (307–324) спрямував свої гоніння не на простий народ, а на освічених поборників християнства, в яких вбачав серйозну загрозу для язичництва, що відмирало. Почувши про хороброго воєначальника, імператор захотів його побачити та послав за ним своїх наближених.

Святий Федір прийняв послів з честю, але не хотів залишати свого міста. Передбачаючи наміри імператора, великомученик Христовий бажав постраждати у своєму місті, тому відповів імператорові, що не може зараз залишити Гераклію та просить його завітати до нього.

Напередодні прибуття нечестивого правителя святий Федір удостоївся чудесного видіння. Під час молитви він раптом побачив себе в храмі, дах якого розверзнувся, над храмом засяяло небесне світло та пролунав голос: «Дерзай, Федоре, Я з тобою!». Укріплений видіннями, святий великомученик звернувся до Господа з молитвою, просячи Його зміцнити свої сили для майбутнього подвигу.

Імператор приїхав, взявши з собою золотих і срібних ідолів. Він прихильно поставився до Федора, похвалив його за хороше управління містом і наказав йому принести перед народом жертви ідолам. Святий просив імператора залишити ідолів на ніч у своєму будинку.

Імператор погодився. Заволодівши бовванами, великомученик Федір розбив їх на багато частин і роздав шматочки золота й срібла жебракам. Так він осоромив марну віру в бездушних ідолів і на уламках язичництва утверджував закони християнського милосердя.

Великомученика Христового за наказом імператора схопили та піддали жорстоким і витонченим тортурам. Мучителі били його воловими жилами й олов’яними прутами, терзали його тіло гвіздками та палили вогнем. Усе це святий великомученик переносив із великим терпінням і тільки повторював: «Слава Тобі, Боже наш!».

Після мук святого кинули до в’язниці та п’ять днів протримали там без їжі та води, а потім понівеченого святого прибили до хреста та залишили на ніч. Мучителі сподівалися, що він помре вночі на хресті. Передчуваючи близьку смерть, святий Федір уже звертався до Бога з останніми молитвами.

Господь судив прославити Свого святого перед усіма жителями Гераклії. Уранці воїни, котрі брали участь у страті, побачили святого великомученика живим і неушкодженим: Господь зцілив понівечене тіло святого та звів його з хреста, на якому той був залишений на всю ніч.

Переконані на власні очі в безмежній могутності християнського Бога, вони тут же, неподалік від місця невдалої страти, прийняли святе Хрещення. Великомученик Федор утримав жителів і воїнів, які увірували в Христа, від заколоту, кажучи їм: «Перестаньте, улюблені! Господь мій Ісус Христос, висячи на хресті, утримував ангелів, аби вони не вчинили помсти роду людському».

Великомученик Христовий добровільно віддав себе в руки мучителів. Йдучи на страту, святий одним словом відкривав двері в’язниць та звільняв в’язнів. Жителі Гераклії, які торкалися його одягу, зцілювалися від хвороб і звільнялися від бісів.

Перед тим, як віддати себе в руки ката, святий Федор заповів поховати своє тіло в Євхаїтах у маєтку батьків. Своєму слузі Уару наказав записати всі муки, яких він зазнав, для повчання майбутніх поколінь християн. Потім великомученик Христовий довго молився та, врешті, вимовивши слово «амінь», схилив під меч свою чесну та святу главу. Страта відбулася 319 року в суботу, о третій годині дня.

Народ вшанував святі останки великомученика великими почестями. 8 червня того ж року їх було урочисто перенесено до Євхаїт. Під час перенесення тіла святого та вже в самому місті відбувалися численні чудеса на славу Христа Бога.

За молитвами до нього, від його ікон відбувалося багато чудес. Так, святий Анастасій Синаїт, патріарх Антіохійський та Іоан Дамаскін згадують про диво, яке сталося в храмі Федора Стратилата неподалік від Дамаска в містечку Карсата в Сирії. Коли ці місця були захоплені сарацинами, храм був розорений та надалі піддався оскверненню. У будівлі оселилися сарацини.

Одного разу один із них, узявши лук, пустив стрілу в написане фарбами на стіні зображення святого Федора. Стріла влучила в праве плече святого, і негайно по стіні потекла цівка живої крові. Нечестивці здивувалися цьому, але храм не покинули. Загалом у церкві проживало близько двадцяти сімейств. Через деякий час всі вони померли з невідомої причини. Мор напав на святотатців, тоді як їхні одноплемінники, що жили поза храмом, не постраждали.

Сьогодні ж Церква згадує 1003 мучеників Нікомидійських

Вони були звичайними людьми.

Вони боялися.

Вони хотіли жити.

Вони не знали, що буде за хвилину.

Вони просто зібралися на молитву.

І в той момент у них відібрали все, окрім одного — вірності Христу.

Їх не прославляли.

Їх не запам’ятали поіменно.

Їх навіть не почули.

Але Бог їх побачив.

І коли нам сьогодні страшно.

Коли здається, що ми — лише цифра, статистика, новина.

Коли світ проходить повз наш біль — Церква ставить перед нами цих мучеників і каже: ти не загублений, твоя вірність має вагу, твоя тиша не марна.

Ми згадуємо святих не для того, щоб ними захоплюватися.

А щоб зрозуміти: людина може вистояти навіть тоді, коли все навколо горить.

Також сьогодні Церква згадує преподобного Парфенія, єпископа Лампсакійського — святого, який вчив не гучними словами, а самим життям.

Парфеній не мав високої освіти, не шукав слави та не будував кар’єри. Він мав головне — чисте серце та живу віру. Його любов до Бога була такою щирою, що Господь через нього зціляв хворих, виганяв зло та повертав людям надію.

Але найбільше диво Парфенія було не в чудесах — а в його здатності бути поруч із людиною, бачити її біль та не проходити повз.

Церква — це не десь далеко та не лише в стінах храму. Церква — це коли ти відкриваєш серце і знаєш: ти не сам/не сама. Коли можеш прийти з болем, зі сльозами, з мовчанням — і тебе приймуть.

Святий Парфеній нагадує нам: Бог діє через простоту, через милосердя, через довіру. Навіть коли здається, що сил більше немає.


БЛАГОСЛОВЕННЯ СВЯЩЕННИКА

Священнослужителі (тобто особливо посвячені люди, що здійснюють Богослужіння) — наші духовні отці: єпископи (архієреї) та священники (ієреї) — осіняють нас хресним знаменням. Таке осінення називається благословенням.

Коли священик благословляє нас, то він складає пальці так, що вони зображують літери: Іс Хс, тобто Ісус Христос. Це означає, що через священника благословляє нас Сам Господь наш Ісус Христос. Тому благословення священнослужителя ми повинні приймати з благоговінням. 

Коли ми в храмі чуємо слова спільного благословення: «мир усім» та інші, то у відповідь на них повинні вклонитися, без хресного знамення. А щоб отримати окремо для себе благословення від єпископа чи священника, потрібно складати руки хрестом: праву на ліву, долонями вгору. Отримавши благословення, ми цілуємо руку, що благословляє нас, — цілуємо немовби невидиму руку Самого Христа Спасителя.


Подати записку за здоров’я та за упокій на недільну літургію⤵️

https://forms.gle/ZZhY5thJy1SsmohF8