Сьогодні Православна Церква вшановує святу мученицю Лукію та тих, хто разом із нею постраждав за Христа: Рикса, Антонія, Лукіана, Ісидора, Діона, Діодора, Кутонія, Ароноса, Капика і Сатура.
Вони жили в час, коли за віру можна було втратити все. Але вони не втратили головного — єдності з Христом.
Мучениця Лукія не залишила після себе книг чи проповідей. Її проповіддю стало життя, а найпереконливішим свідченням — вірність, яка виявилася сильнішою за страх.
І сьогодні Церква згадує їх не лише тому, що вони загинули. Вона згадує їх тому, що вони навчили нас: любов до Бога не закінчується там, де починаються випробування. Саме там вона стає найбільш видимою.
У наші дні, коли Україна проходить через біль і втрати, пам’ять мучеників нагадує: темрява ніколи не має останнього слова. Останнє слово завжди належить Христові — Переможцю смерті.
