Святитель Григорій Великий, Двоєслов, папа Римський, народився в Римі близько 540 року в сенаторській родині. Отримавши блискучу освіту, він став префектом Рима. Але Григорій, з юності схильний до навчання й святих книг, не задовольнявся адміністративною роботою. Тому по смерті батька він відмовився від посади, а свої величезні багатства роздав головним чином монастирям: шести на Сицилії й одному в Римі, заснованому в його власному палаці й присвяченому апостолові Андрію. У ньому ж Григорій прийняв постриг і став ченцем.
Живучи у цілковитому відстороненні від світу, він здобув свободу постійно спілкуватися з Богом і пізнав насолоду споглядання, несумісну з турботами світського життя. 3 усього майна Григорій залишив собі лише срібну миску для їжі. Якось у нього попросив милостиню купець, який розорився через аварію корабля. Григорій подарував йому свою миску та відтоді став зовсім вільним від будь-якої власності. За це Бог дарував йому силу творити чудеса.
Григорій прожив шість років при дворі, провадячи чернече життя разом з іншими шістьма братами з монастиря святого Андрія, даючи придворним приклад простоти й доброчесності. Йому також довелося захищати традиційне вчення Церкви про воскресіння тіл, полемізуючи з аристотеліанським вченням патріарха Євтихія (552-565, 577-582).
Протягом кількох наступних років Григорій був секретарем папи Пелагія II. Коли той помер від чуми в 590 році, клір, сенат і народ одностайно змусили його стати наступним папою, попри протести подвижника й звернення в Константинополь до імператора Маврикія.
Оскільки чума поширювалась, і Риму загрожував голод, святий закликав людей покаятись та визнати, що це покарання було послане Небом за їхні гріхи. Потім він очолив хресну ходу через усе місто. Стражденний народ супроводжували ченці й черниці з іконою Божої Матері на чолі. Розповідають, що скрізь, де проносили святу ікону, заражене повітря очищувалося. Над фортецею, що тепер називається замком Святого Ангела, усі побачили архангела Михаїла, який тримав у руці меч і на їхніх очах повернув його у піхви.
Коли чума відступила, Григорій знову спробував втекти від докучних почестей та сховався в печері. Проте його викрив стовп світла, що здійнявся над тим місцем. Святого силоміць повернули до Рима та 3 вересня 590 року його висвятили на папу.
Святий Григорій організував життя в папському палаці за зразком монастиря. Він приділяв велику увагу Богослужінню й чинопослідуванням, заохочував вклонятися мощам святих, запровадив регулярні церковні процесії, упорядковував молитви й читання літургійного року. Григорій Двоєслов відомий як засновник так званого григоріанського хоралу, який був панівним стилем західного церковного співу у часи Середньовіччя та наразі відроджується в сучасній Римській Церкві.
В усіх залежних від Рима Церквах святитель уважно стежив за канонічним обранням єпископів, переслідував симонію й не дозволяв їм жити поза межами їхніх єпархій. За його ініціативою скликали Помісні собори для боротьби з єресями та зіпсованими звичаями.
Святий Григорій опирався втручанню світської влади у справи Церкви та втручанню єпископів у справи монастирів. Його турбота охоплювала все. Папа сам проповідував у римських церквах, а коли цьому перешкоджали його часті хвороби, писав проповіді, щоб їх читали замість нього. Окрім усіх своїх пастирських турбот, він листувався з усім християнським світом і ще знаходив час для написання духовних творів.
Коли лангобарди підійшли до воріт Рима та загрожували пограбувати місто, він виступив дипломатом і зміг не лише зупинити їх і досягнути перемир’я, а й за підтримки їхньої православної королеви Теоделінди сприяв наверненню цих варварів.
Долаючи внутрішні негаразди в Італії, Григорій виявив також і хист фінансиста, використовуючи ресурси Церкви для викупу полонених, робив значні пожертви храмам і монастирям в усьому християнському світі.
Не забуваючи про юних англосаксонських рабів, яких він колись бачив на ринку у Римі, святий папа за першої можливості відрядив в Англію Місію (596 року).
Вона складалася з сорока ченців на чолі зі святим Августином настоятелем монастиря святого Андрія. Нові апостоли отримали всебічну підтримку від папи. Дізнавшись про перші успіхи їхньої місії, він натхненно оголосив по всій імперії про навернення до християнства нового народу.
Тонко відчуваючи глибини людської душі, він описав усі аспекти християнського життя, від повсякденних проблем до найвищих духовних обріїв.
Також Григорій Двоєслов уклав книгу Чудес iталійських отців, де у формі співбесід із дияконом Петром він розповідає про подвижництво та чудеса сучасних йому преподобних отців, які жили неподалік від Рима. Свідчення про цих святих він почав збирати для повчання своїх ченців у монастирі святого Андрія. Кожне оповідання завершується моральним або догматичним висновком, особливо в четвертій книзі, де йдеться про життя душ після смерті й важливість церковних молитов полегшення для страждань грішників. Від іншої назви цього твору, Діалоги, походить прозвання святого Григорія – Двоєслов.
Диякон Петро, його секретар і довірена особа, присягав, що часто бачив Святого Духа у вигляді білого голуба, який диктував на вухо папі Небесні повчання. Святий Григорій також зізнавався, що інколи Святий Дух промовляв у його серці, підказуючи такі тлумачення Святого Письма, які ніколи раніше не спадали йому на думку.
Святий Григорій ніс служіння понтифіка протягом чотирнадцяти років, ніколи не перестаючи засмучуватися про втрату благ споглядального життя. Ще більше він переймався безладом і моральним занепадом, що його зазнала Церква внаслідок варварських вторгнень, аніж власними хворобами. А ці хвороби були настільки важкими, що впродовж більш як двох років святий Григорій був прикутий до ліжка, піднімаючись лише задля Божественної літургії на великі свята.
Він не просив у Бога іншої втіхи, крім вічного спокою, якого він і досяг 12 березня 604 року, залишивши цей світ задля обителі святих. Мощі його спочивають у соборі святого апостола Петра у Ватикані. Також авторству літургії Ранішосвячених Дарів приписують саме святителю Григорію Великому, Двоєслову, папі Римському.
