Настоятель собору протоієрей Іван Телятинський очолив всенічне бдіння напередодні двадцять шостої неділі після Пʼятдесятниці.
Отцю Івану співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк і протодиякон Михаїл Мельник.
«Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. І згадали слова Його. І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших. То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам. І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм. Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося» (Лк. 24:1-12).
Розклад Богослужінь на завтра:
07:30 БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ
10:00 СОБОРНА БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ
12:00 Молебні: за недужих, за страждаючих від недуги пияцтва, за перемогу України (послідовно)
15:00 Акафіст подячний «Слава Богу за все»
17:30 Вечірня з акафістом до Господа Ісуса Христа
ПОВСЮДНІ ГОНІННЯ НА ХРИСТИЯН. ЗРУЙНУВАННЯ ЄРУСАЛИМА
Упродовж перших трьох віків християни зазнавали майже постійних гонінь, спочатку від юдеїв, що не увірували, а потім від язичників. Юдеї, не прийнявши обіцяного Богом Спасителя Господа Ісуса Христа та віддавши Його на смерть, несамовито волали: «Кров Його на нас і на дітях наших».
Убивши багатьох християн, вони отримали покарання за всі свої беззаконня. Єрусалим і храм Божий були зруйновані римськими військами дощенту, коли євреї вчинили заколот. Так у 70-у році справдилося пророцтво Господа. Місце, де раніше стояв храм Божий, було заоране плугом, так що не залишилось там каменя на камені.
Народ єврейський був розсіяний по всій землі. Понад мільйон євреїв було знищено, кілька десятків тисяч їх було продано в рабство. Замість євреїв у Палестині оселилися вихідці з інших народів і відбудували міста, у тому числі й місто Єрусалим. Віра ж Христова стала утверджуватися серед язичників.
Поширення віри християнської між язичниками викликало гоніння на християн з боку римських язичницьких імператорів. Прихильники язичництва переконували імператорів, нібито християни — вороги держави, імператорів і всіх людей. Гоніння на християн були такі жорстокі, що важко піддаються описові; християн піддавали найжахливішим, неймовірним мукам.
Перше жорстоке гоніння почалось у 64-у році після Різдва Христового (через 30 років після Воскресіння Христового), за імператора Нерона. Нерон підпалив місто Рим і потім усю провину переклав на християн. За його наказом християн розшукували та з апали, віддавали у цирки на розшматування звірам, зашивали в шкури звірів і цькували псами, розпинали на хрестах, обливали смолою й запалювали замість смолоскипів по ночах для освітлення садів Нерона.
У цих гоніннях постраждали в Римі апостоли Петро та Павло (у 67 р.). Павло був усічений мечем, а Петро був розіп’ятий на хресті, але, на його власне прохання, був розіп’ятий вниз головою, бо вважав себе негідним умерти так, як помер Господь Ісус Христос.
Найстрашнішим було гоніння на християн у часи імператора Діоклетіана. Це останнє гоніння тривало з 303 р. до 313 р. після Різдва Христового. Тоді вбивали сотні тисяч християн, застосовуючи найрізноманітніші тортури. При цьому гонінні відбирали та спалювали книги Святого Письма.
Сучасник тих гонінь, відомий християнський письменник й учитель філософії з Нікомидії Лактанцій писав: «Якби я був стоустим і мав залізні груди, то й тоді я не зміг би перелічити усіх видів тортур, яких зазнали віруючі».
В одному місці катували від десяти до ста чоловік у день; багатьох змучених і покалічених знову лікували, а потім мучили ще і ще. При цьому не зважали ні на стать, ні на вік. «Я сам був очевидцем цього, — писав історик Євсевій, — так, що залізо затуплювалось та ламалось, а самі вбивці, втомившись, почергово змінювали один одного».
Однак страждання та подвиги мучеників зміцнювали та поширювали віру Христову серед інших людей. Багато язичників, бачачи віру та подвиги християнських мучеників та чудеса, які чинилися при цьому, самі переконувались в істинності Христової віри та приймали християнство. Чим більше гнали та мучили християн, тим більше міцніла віра християнська.
The gallery was not found!Інші записи
Вшанування памʼяті Євгена Коновальця
